ЖИТТЯ БЕЗ СЦЕНАРІЮ
—Я збираюся в центр. Тобі щось купити?
— Віскі, люба, віскі. Бо після вчорашньої ночі мене ніщо більше не врятує.
— Коханий, а ти не думав, що тобі може бути гірше?
— О, ні! Так хижо мені ніколи не було, і думаю, бути вже не може.
Сергій не бачив нічого, окрім кришталевої вази, що стояла на столі, весь час роздвоюючись.
«І хто придумав цей кришталь? — подумав. — Жах! О, мене навіть ваза вимотує, що вже казати про Любу...» — і тихо додав:
— Любочко, а ми... Пізно вчора прийшли?
Так, справді, вечір видався на славу. Друг Сергія запросив його з дівчиною до себе на день народження. І ось він прокинувся вранці, не пам’ятаючи навіть, що було після його приїзду додому.
— Хм, — озвалась Любов. — Так... Десь о третій ночі. Доволі рано, зважаючи на те, що ти спав уже о дванадцятій. Ми тебе дрімучого ледь до автівки дотягнули.
«Ура! — подумав, — значить, учора я був навіть дуже чемним!» І змусив себе посміхнутись.
— Йди, кицю, а я ще подрімаю!
Вони вже рік жили «під одним дахом», чи то пак, як зараз по-модному кажуть, «жили разом». Люба вчилась у медичній академії і бачила близьке світле майбутнє, працюючи медсестрою. І так обожнювала вечірки! Як у народі мовлять, куди вітер подує, — туди й вона! Звісно ж, при кожній нагоді тягнула бойфренда за собою. Отак і жили. На його чесно зароблені гроші, бо ж працював фінансистом, то й бідувати не доводилося. Щодня Люба пропадала на парах, адже пропускати заняття в академії не видавалося вірогідним, іноді щось готувала, часом вони замовляли їжу з ресторану. Єдиним беззаперечним моментом, обов’язковим для дівчини, було прибирання помешкання: їхня однокімнатна квартира завжди була чистенькою.
Він годинами сидів у офісі, працював, повертався пізно. Але завжди мав час посміхнутись до коханої та сказати їй бодай якусь приємність. Молоді люди не сварились, та й причин майже не було, обоє були не ревниві, та ще й «Рибки» за зодіаком. А тому розуміли одне одного з півслова (чи то тільки один знак тому причина, чи спорідненість душ, дивина та й годі!)
Сергій знав, що «Люба — однолюбка», як він часто додавав: «масло-масляне»... Хлопець не уявляв життя без неї, а тому надумав подарувати красиву обручку, що підтверджувала б серйозність його намірів. От тільки із розміром ще не визначився, і як це, цікаво, в дівчини випитати?
— Бррр, холодно. Але ж я під трьома перинами! — прокинувшись, замерз Сергій і, повагавшись, додав: — Алкоголік! То в очах троїться! Насправді ковдра ж одна.
Дзвінок! Ох і ненавидів він «на брудершафт з телефоном». А сьогодні ж єдиний вихідний!
— Доброго вечо... ой, ранку. А можна Любов Андріївну? — чоловічий голос здався підозрілим.
— А хто її питає? — спросоння не второпав хлопець.
— Її еее... Друг, — невпевнений голос і легке тремтіння видавались дивними.
— Немає Люби. Можливо, їй щось передати? «Подумаєш, а раптом це однокурсник. Хоча...» — думки не давали спокою.
— Ні, дякую! — і чоловік поклав слухавку.
«Такий дивний дзвінок... Та нічого, спа-а-ати...» — і він заснув.
Люба з’явилась доволі швидко. Одразу прокинувшись, хлопець спитав:
— Мила, як ти? Все, що треба, купила?