2. Рузвельт не раз заявляв про те, що мета Америки, як і всіх учасників антигітлерівської коаліції, — беззастережна капітуляція Німеччини. Однак Даллес, як це видно з запису розмови, говорив про компроміс, навіть про збереження окремих інститутів гітлеризму.
3. Будь-яка коаліція передбачає чесність учасників союзу в ставленні одного до одного. Якщо припустити на хвилинку, що Даллес промацував німців, ведучи такого роду бесіду, я змушений спростувати сам себе, бо кожному розвідникові буде очевидна вигода німців і програш Даллеса: тобто німці ді зналися більше про позицію Америки, ніж Даллес про позиції й наміри Гітлера
4. Я ще допускаю думку, що розвідник Даллес почав «провокацію» з німцями. Але в швейцарській пресі його відкрито називають особистим представником президента. Чи може таке бути, щоб «провокацію» організувала людина, яка є особистим представником Рузвельта?
Висновок: або певні кола Заходу почали вести подвійну гру, або Даллес близький до зради інтересів США як одного з членів антигітлерівської коаліції
Рекомендація: необхідно натякнути союзникам, що наша сторона інформована про переговори, які відбуваються в Швейцарії. Сподіваюсь найближчим часом передати через налагоджений зв'язок нові деталі розмов, які мають тут місце між Вольфом і Даллесом. Однак я б не вважав це розмовами в тому плані, який відомий дипломатії. Я б назвав це сепаратними переговорами. Ситуація склалася критична і необхідні негайні заходи, які дадуть змогу врятувати антигітлерівську коаліцію від провокацій, можливо, зрештою, двосторонніх. Юстас»
Після того як це екстрене донесення Штірліц надіслав у Центр, він поїхав на озеро — в тишу й самотність. Йому було зараз, як ніколи, кепсько; він відчував себе спустошеним, обібраним.
Він пам'ятав, як страшно він пережив у сорок першому році 22 червня — весь той день, поки мовчав Лондон. І він пам'ятав, як йому легко стало на душі, коли він почув промову Черчілля.
Незважаючи на найтяжчі випробування, які випали на долю Батьківщини влітку сорок першого року, Штірліц був переконаний, причому зовсім не фанатично. а логічно вивірено, в тому, що перемога — хоч яким би трудним був шлях до неї — неминуча. Жодна держава не витримувала війни на два фронти.
Послідовність мети — головна риса генія, дії якого підкорені логіці. А безконтрольна маніакальність фюрера, що жив у світі створених ним ілюзій, прирекла німецьку націю на трагедію.
Повернувшись із Кракова, Штірліц був на прийомі в румунському посольстві. Обстановка урочиста; на обличчях гостей сяяла весела втіха, тьмяно поблискували важкі ордени генералів, іскрилося солодкувате румунське вино, зроблене за рецептами Шампані, виголошувались урочисті промови, в яких утверджувалася непереможність німецько-румунської воєнної співдружності, а Штірліц відчував себе тут немов у дешевому балагані, де люди, які допалися до влади, розігрують феєрію життя, не усвідомлюючи, що самі вони вже нереальні й приречені. Штірліц вважав, що Німеччина, затиснена з обох боків Радянським Союзом і Великобританією, а в недалекому майбутньому й Штатами — Штірліц вірив у це, — підписала собі смертний вирок.
Для Штірліца було спільним горе Мінська, Бабиного яру чи Ковентрі: ті, хто боровся проти гітлеризму, стали для нього братами по зброї. Двічі — на свій страх і риск — він рятував англійських розвідників у Голландії й Бельгії без будь-яких на те вказівок чи прохань. Він рятував своїх товаришів по боротьбі, він просто виконував свій солдатський обов'язок.
Він відчував гордість за хлопців Ейзенхауера й Монтгомері, коли вони пересікли Ла-Манш і врятували Париж; він був щасливий, коли Сталін прийшов на допомогу союзникам під час гітлерівського наступу в Арденнах. Він вірив, що тепер цей наш величезний і крихітний світ, стомлений від воєн, зрад, смертей і ворожнечі, нарешті здобуде тривалий і спокійний мир і діти забудуть картонний шерхіт світломаскування, а дорослі — маленькі домовинки.
Штірліц не хотів вірити в можливість сепаратної змови гітлерівців із союзниками, якого б вигляду вона не набрала, до того часу, поки сам віч-на-віч не зіткнувся з цією змовою.
Штірліц міг зрозуміти, що штовхало до цієї змови Шелленберга і всіх, хто стояв за ним: урятування життя, страх перед відповідальністю — і всі ці суто особисті мотиви маскувалися високими словами про врятування західної цивілізації і протистояння більшовицьким ордам. Все це Штірліц розумів і вважав дії Шелленберга розумними і для нацистів єдино можливими. Але він не міг збагнути, хоч як намагався бути об'єктивним, позицію Даллеса, який самим фактом переговорів заносив руку на єдність союзників.