Гіммлер поїхав засмучений. Але через місяць без виклику в Берлін його призначили шефом політичної поліції Мекленбурга і Любека; ще через місяць, 20 грудня, шефом політичної поліції Бадена, 21 грудня — Гессена, 24 грудня — Бремена, 25 — Саксонії й Тюрінгії, 27 — Гамбурга. За один тиждень він став шефом поліції Німеччини, за винятком Пруссії, яка підлягала Герінгу.
Гітлер якось запропонував Герінгові компроміс: призначити Гіммлера шефом таємної поліції всього рейху, але щоб він підлягав йому, Герінгові. Рейхсмаршал прийняв цю компромісну пропозицію фюрера. Він дав розпорядження своєму секретаріату провести через канцелярію фюрера рішення про присвоєння Гіммлерові титулу заступника міністра внутрішніх справ і шефа таємної поліції з правом участі в засіданнях кабінету, коли обговорюватимуться питання поліції. Фразу «і безпеки рейху» він викреслив власною рукою. Це було б занадто багато для Гіммлера.
Як тільки Гіммлер побачив, що про це надрукували в газетах, він попросив співробітників, які відали пресою, прокоментувати своє призначення по-іншому. Герінг допустив головну помилку, погодившись на компроміс: він забув, що ніхто ще не відмінив головного титулу Гіммлера — рейхсфюрер СС. І наступного дня всі центральні газети вийшли з коментарем: «Важлива перемога націонал-соціалістської юриспруденції — об'єднання в руках рейхсфюрера СС Гіммлера кримінальної, політичної поліції, гестапо і жандармерії. Це попередження всім ворогам рейху: караюча рука націонал-соціалізму занесена над кожним опозиціонером, над кожним противником — внутрішнім і зовнішнім».
Він переїхав до Берліна, в розкішну віллу «Ам Донненстаг» поряд з Ріббентропом. І поки продовжувався тріумф з нагоди перемоги над комуністами, Гіммлер удвох з своїм помічником Гейдріхом почав збирати досьє. Досьє на свого колишнього шефа Грегора Штрассера Гіммлер вів сам. Він зрозумів, що перемогти повністю він зможе, тільки проливши кров Штрассера — свого вчителя і першого наставника. Тому він з надзвичайною ретельністю збирав по крихтах усе, що могло підвести Штрассера під розстріл.
У червні 1934 року Гітлер викликав Гіммлера на розмову з приводу наступних антиремовських акцій. Гіммлер ждав цього. Він розумів, що акція проти Рема тільки привід до знищення всіх тих, з ким починав Гітлер. Для тих, з ким він починав, Гітлер був людиною, братом по партії, тепер же Адольф Гітлер має стати для німців вождем і богом. Ветерани партії стали для нього тягарем.
Гіммлер збагнув це, слухаючи, як Гітлер метав громи й блискавиці на адресу тієї «абсолютно незначної частини ветеранів», що потрапили під вплив ворожої агітації. Гітлер нікому не міг сказати всієї правди, навіть найближчим друзям. Гіммлер розумів і це, він допоміг фюрерові: поклав на стіл досьє на чотири тисячі ветеранів, практично на всіх тих, з ким Гітлер починав створювати націонал-соціалістську партію. Він психологічно точно розрахував, що Гітлер не забуде цієї послуги: ніщо так не ціниться, як допомога в самовиправданні злочину.
Але Гіммлер пішов ще далі: збагнувши задум фюрера, він вирішив стати настільки йому необхідним, щоб у майбутньому такі акції проходили тільки за його ініціативою.
Тому по дорозі на дачу Герінга Гіммлер розіграв спектакль: підставний агент у формі ремовського СА вистрелив у відкриту машину фюрера, і Гіммлер, закривши вождя своїм тілом, закричав перший у партії:
— Мій фюрер, який я щасливий, що можу віддати свою кров за ваше життя!
До цього ніхто не говорив «мій фюрер». Гіммлер став автором звернення до «бога», до «свого бога».
— Ви з цієї хвилини мій кровний брат, Генріх, — сказав Гітлер, і ці його слова почули люди, що стояли довкола.
А після того як Гіммлер провів операцію, знищивши Рема, після того як розстріляли його вчителя Штрассера і ще чотири тисячі ветеранів партії, борзописці негайно створили міф про те, що саме Гіммлер стояв поряд з фюрером з самого початку руху.
Згодом, тиснучи по-дружньому руки Герінгу, Гессу й Геббельсу на «тафельрунде»[2] у фюрера, куди допускалися тільки найближчі, Гіммлер ні на хвилинку не припиняв збирати досьє на «своїх бойових друзів».
Підкинувши Ервіна додому, Штірліц поїхав дуже повільно, бо стомлювався після кожного сеансу, коли зв'язувався з Центром.