Живі агенти, за визначенням Сун Цзи, підкреслював Даллес у своїх замітках, стали називатися в наші дні проникаючими агентами. Вони йдуть у країну ворога, працюють там і потім повертаються назад живими.
Сун Цзи твердив, що справжній розвідник мусить мати всі п'ять видів цих агентів водночас. Він казав: той розвідник, який має п'ять таких агентів, володіє «божественною павутиною», незвичайною риболовною сіткою, сплетеною з безлічі тоненьких, невидимих, але дуже міцних ниток, скріплених однією спільною вірьовкою.
Сун Цзи мислив цікаво, і немало із Сун Цзи Даллес виписував ви окремі аркушики паперу — про контррозвідку, про дезинформацію, про психологічну війну, про тактику безпеки для агентів.
Шпигунство Сун Цзи стало викликом шпигунству Стародавньої Греції й Стародавнього Риму. Там багато в чому покладалися на духів та на богів. У розвідці ж, вважав Сун Цзи, не можна покладатися на духа і на бога. В розвідці треба покладатися тільки на людину: на ворога і на друга.
Агент гестапо змогла сфотографувати біблію з великою кількістю поміток на полях, що їх зробив американський розвідник. У ній було відмічене те місце, коли Ісус Навін послав двох чоловіків у Ієрихон, щоб вони там таємно про все довідались. І прийшли вони в дім блудниці Рааб. Це, як здавалося Даллесу і як він розповідав про це друзям, був перший приклад, записаний в історичних літописах, того, що тепер зветься в професіональних розвідників явкою укриття. Рааб сховала шпигунів у себе в домі, а потім вивела їх із міста, а ізраїльтяни, захопивши Ієрихон, знищили мечем усе, залишивши живою тільки Рааб та її родину. Отоді й установили традицію — винагороджувати тих, хто допомагав розвідці.
Одною з найулюбленіших книжок Аллена Даллеса, як доносила у свій центр агент з його дому, була книжка Данієля Дефо «Робінзон Крузо». Також часто він звертався до «Молль Флендерс» і до «Щоденника чумного року». Ці книжки написав Данієль Дефо — один з найкращих розвідників. Він був не тільки самостійним організатором величезної розвідувальної мережі, але й став першим шефом англійської розвідки, про це світ дізнався лише через багато років після його смерті.
Даллес шукав на сторінках його книжок бодай якусь найвіддаленішу згадку про те, що книжку писав шеф розвідки Британської Імперії. Але не знайшов навіть жодного натяку на це.
Також, доносила агент Шелленберга, Аллен Даллес кожної вільної години ретельно вивчав практику й методи великих шпигунських організацій XIX століття в Європі.
Чимало ще й інших даних про Аллена Даллеса набралося в броньованих архівах відомства Гіммлера. Але стрункої й точної біографії цього обачливого розвідника середини XX століття керівникам третього рейху так і не вдалося встановити.
Біографія Даллеса особливо нічим не відзначалась. Одержавши в двадцять три роки диплом магістра мистецтв, він був місіонером в Індії й Китаї, а в травні 1916 року зайняв свій перший дипломатичний пост у Відні. Працював у Парижі в делегації, яку очолював Вудро Вільсон. Згодом він дістав спеціальне завдання й працював у Швейцарії і в Австрії, намагаючись зберегти Австро-Угорську імперію. Там у 1918 році він підготував свою першу змову, яка могла бути грандіозною, коли б Даллес довів її до кінця. Але листопадова революція в Німеччині, що її очолювали комуністи, перешкодила реалізувати змову. Майбутня монархія Габсбургів, котра мала стати «санітарним кордоном», могутнім броньованим щитом Заходу на шляху поширення більшовизму в Європі, зазнала краху.
Через рік, у 1919-му, Даллеса призначили першим секретарем посольства Сполучених Штатів у Німеччині. Тут, працюючи на Вільгельмплац, 7, Аллен Даллес віч-на-віч зустрівся з тими людьми, у яких головна мета була — протистояти більшовизму в Європі. Саме тут Аллен Даллес звів тимчасового повіреного в справах Сполучених Штатів у Німеччині містера Дрессела з генералом Гофманом, з тим, хто розробив перший план німецького наступу на Кремль.
Гофман сказав їм тоді: «У своєму житті я шкодую лише за одним. Я шкодую, що в часи Брест-Литовська не зірвав переговорів і не пішов на Москву. Я легко міг би це зробити».
Саме тоді і саме Гофман у розмові з Даллесом елегантно й переконливо виправдовував ту доктрину, що її згодом було сформульовано як доктрину «дранг нах остен».
Після Берліна Аллен Даллес два роки служив у Константинополі, в столиці країни, котра безпосередньо межувала з Радянською Росією, в столиці країни, яка була, по-перше, ключем до Чорного й Середземного морів, а по-друге, передмостовим укріпленням на шляху до світових запасів нафти.