Шуцман, який стояв попереду, рвучко махнув рукою й гортанно вигукнув:
— Проїжджайте!
«Ніде в світі, — подумав Штірліц, — поліцейські не люблять так командувати й жестикулювати дубинкою, як у нас». Він раптом зловив себе на тому, що подумав про німців і про Німеччину як про свою націю і про свою країну. «А мені інакше не можна. Коли б я відділяв себе від них, то напевне давним-давно вже провалився б. Парадокс, мабуть: я люблю цей народ і люблю цю країну… А може, й справді гітлери приходять і відходять?»
Далі дорога була відкрита, і Штірліц дав повний газ. Він знав, що круті повороти страшенно «їдять» гуму, знав, що покришки тепер — дефіцит, але все одно він дуже полюбляв круті віражі, так щоб гума пищала й співала, а машина різко при цьому нахилялась, немов човен під час шторму.
В Кепеніку, біля повороту до будинку Ервіна й Кет, стояла ще одна шеренга поліцейських.
— Що там? — спитав Штірліц.
— Розбито вулицю, — відповів молоденький блідий шуцман, — вони кинули якусь велику торпеду.
Штірліц відчув, як його лоб зросив піт.
«Точно, — раптом збагнув він, — їхній будинок також».
— Будинок дев'ять, — спитав він, — також розбили?
— Так, зовсім розбили.
Штірліц відігнав машину до самого тротуару і повернув у провулок праворуч. Дорогу йому загородив той самий хворобливий шуцман:
— Заборонено.
Штірліц одвернув лацкан піджака: там був жетон СД. Шуцман козирнув йому й сказав:
— Сапери бояться, чи немає тут бомб уповільненої дії…
— Що ж, підірвемося разом, — відповів Штірліц і попрямував до руїн будинку номер дев'ять.
Він відчув страшенну, неймовірну втому в усьому тілі, але знав, що йти він мусить своїм звичним пружним кроком, і він так і йшов — пружно, і на обличчі його була його неодмінна, скептична посмішка. А перед очима стояла Кет. Живіт у неї був великий, округлий. «Буде дівчинка, — якось сказала вона йому. — Коли живіт стирчить огірком — жди хлопчика, а я тільки родитиму дівчину».
— Всі загинули? — спитав Штірліц поліцейського, який усе ще спостерігав, як працювали пожежники.
— Трудно сказати. Розбомбили на світанку, було багато санітарних машин…
— А речей чимало лишилось?
— Не дуже… Бачите, каша яка…
Штірліц допоміг жінці з дитиною, яка дуже плакала, відтягти від тротуару коляску й повернувся до машини…
— Мамочко! — кричала Кет. — Господи! Мамо-о-о-о!
Вона лежала на столі. Її привезли в пологовий будинок контуженою: в двох місцях їй пробило голову. Вона й кричала якісь безладні слова: жалібні, російські.
Лікар, який прийняв хлопчика — горлатого, сиплого, великого, — сказав акушерці:
— Полька, а якого велетня народила…
— Вона не полька, — сказала акушерка.
— А хто? Росіянка? А може, чешка?
— В паспорті вона — німкеня, — відповіла акушерка, — у неї в пальті був паспорт на ім'я німкені Кетрін Кін.
— Можливо, чуже пальто?
— Можливо, — погодилась акушерка. — Дивіться, який чудовий карапуз — не менше чотирьох кілограмів. Прямо-таки красень… Ви подзвоните в гестапо чи пізніше подзвоню я?
— Подзвоніть ви, — відповів лікар, — тільки пізніше…
«Усе, — стомлено, якось відчужено подумав Штірліц. — Тепер я лишився сам-один. Тепер я зовсім самотній…»
Він довго сидів у себе в кабінеті, замкнувшись, і не відповідав на телефонні дзвінки. Автоматично він полічив, що дзвінків було дев'ять. Двоє до нього дзвонили довго, мабуть, було щось важливе, а може, дзвонили підлеглі — вони завжди дзвонять довго. Решта дзвінків були короткі: так дзвонить або начальство, або друзі.
Потім він узяв зі столу аркуш паперу і став писати:
«Рейхсфюреру СС Генріху Гіммлеру
Цілком таємно. Особисто.
Рейхсфюрер!
Інтереси нації змушують мене звернутися до Вас з цим листом. Мені стало відомо з надійних джерел, що за Вашою спиною група якихось осіб з СД налагоджують контакти з ворогом, зондуючи грунт для угоди з противником. Я не можу строго документально підтвердити ці відомості, але я прошу Вас прийняти мене і вислухати мої пропозиції з цього приводу, які здаються мені дуже важливими і не терплять зволікання. Прошу Вас дозволити мені, використовуючи мої зв'язки, інформувати Вас детальніше й запропонувати свій план розробки цієї версії, яка, по-моєму, на жаль, надто близька до правди.
Хайль Гітлер!
Штандартенфюрер СС фон Штірліц»