— А коли це буде доцільно, гра може виявитися не грою, а більш серйозною акцією? — спитав помічник шефа розвідки.
— По-вашому, гра — це не серйозно? Гра — це найсерйозніше, що є на світі. Гра в живопис. Усе інше суєтне й дрібне, — відповів Черчілль. Він лежав у ліжку, ще не вставав після свого традиційного сну вдень, і тому настрій у нього був чудовий і веселий. — Політика в такому вигляді, в якому ми звикли її сприймати, вмерла. На зміну локальній політиці елегантних операцій у тому чи іншому районі світу прийшла глобальна політика. Це вже не свавілля особистості, це вже не егоїстична спрямованість тієї чи іншої групи людей, це наука точна, як математика, і небезпечна, як експериментальна радіація в медицині. Глобальна політика принесе численні трагедії малим країнам; це політика зламаних інтелектів і згублених талантів. Глобальній політиці буде підкорено живописців і астрономів, ліфтерів і математиків, королів і геніїв, — Черчілль поправив плед і додав: — Поєднання в одному періоді короля й генія зовсім не повернено проти короля; протиставлення, яке є в цьому періоді, випадкове, а не цілеспрямоване. Глобальна політика передбачатиме такі несподівані альянси, такі парадоксальні повороти в стратегії, що моє звернення до Сталіна 22 червня 1941 року здаватиметься вершиною логіки й послідовності. А втім, моє звернення було логічним, питання послідовності — вторинним. Головне — інтереси співдружності націй, все інше історія простить…
— Здрастуйте, фрау Кін, — сказав чоловік, схилившись до узголів'я ліжка.
— Здрастуйте, — відповіла ледве чутно Кет. Їй було ще важко розмовляти, в голові паморочилось, від кожного руху починало нудити. Вона заспокоювалась тільки після того, як погодує дитину. Хлопчик засинав, і вона дрімала разом з ним. А коли розплющувала очі, знову починало паморочитися в голові, мінялися кольори і задушна нудота підступала до горла. Щоразу, побачивши свого хлопчика, вона переживала незнайоме досі їй почуття. Це почуття було дивним, і вона не могла пояснити собі, що ж це таке. Все в ній змішалося — і страх, і відчуття польоту, і якась неусвідомлена хвалькувата гордість, і високий, недоступний їй раніше спокій.
— Я хотів би поставити вам кілька запитань, фрау Кін, — сказав чоловік. — Ви мене чуєте?
— Чую.
— Я не буду вас довго тривожити…
— Звідки ри?
— Я з страхової компанії…
— Мого чоловіка… вже немає на світі?
— Я попросив би вас пригадати: коли впала бомба, де він саме був?
— Він був у ванній кімнаті.
— У вас іще лишалися брикети? Це ж такий дефіцит! Ми в себе в компанії так замерзаємо.
— Він купив… кілька штук… випадково…
— Ви не стомились?
— Його… немає?
— Я приніс вам сумну новину, фрау Кін. Його вже немає… Ми допомагаємо всім, хто постраждав під час цих варварських нальотів. Яку допомогу ви хотіли б одержати, поки перебуваєте в лікарні? Харчами вас, мабуть, забезпечують, одяг ми приготуємо і вам, і дитині… Який чарівний карапуз… Дівчинка?
— Хлопчик.
— Крикун?
— Ні… Я навіть голосу його не чула.
Вона раптом занепокоїлась, що ні разу не чула голосу синового.
— Вони повинні кричати? — спитала вона. — Ви не знаєте?
— Мої страшенно кричали, — відповів чоловік, — у мене лопались барабанні перетинки від їхнього крику. Але мої народжувалися худенькі, а ваш — богатир. А богатирі всі мовчуни… Фрау Кін, пробачте, якщо ви не дуже стомились, я хотів би запитати вас: на яку суму було застраховане ваше майно?
— Я не знаю… Це робив мій чоловік…
— І в якому відділенні ви застраховані — теж, напевне, не пригадуєте?
— Здається, на Кудам.
— Ага, це двадцять сьоме відділення… Вже значно простіше довідатись…
Чоловік записав це все у свою пошарпану книжечку; знов, відкашлявшись, схилився до обличчя Кет і зовсім тихо сказав:
— А от плакати й хвилюватися молодій мамі аж ніяк не можна. Повірте батькові трьох дітей. Усе це зразу зашкодить животику маленького, і ви почуєте його бас. Ви не маєте права думати тільки про себе, це для вас кінчилося раз і назавжди. Тепер ви повинні насамперед думати про вашого карапузика…