— Та зробіть ви з ним що-небуть! — попросив Рольф. — Неможливо слухати.
— Він хоче їсти.
— Чого зарядили, як папуга?! Думаєте, у вас одного є серце!
Хлопчик кричав, захлинаючись плачем, — крик його був пронизливий. Личко стало синє, повіки набрякли, і губи обкидало білим.
— Ідіть! — махнув рукою Рольф, і Гельмут вийшов.
Кет опритомніла, коли Гельмут виніс хлопчика. Хлопчик кричав десь неподалік, але в кімнаті було тепло, отже, Рольф ще не відчиняв вікна.
«Краще б я вмерла, — жалібно подумала Кет. — Це було б порятунком. Для всіх. Для маленького, для Юстаса і для мене. Це найпрекрасніший, найдобріший вихід для мене…»
Рольф сказав:
— По-моєму, вона опритомніла.
Барбара знову опустилася На коліна перед Кет і відкрила двома пальцями їй очі. Кет дивилася на Барбару, і повіко її сіпалось.
— Так, — сказала Барбара.
Кет зараз спробувала прикинутися непритомною, але обличчя видавало її; воно знову ожило, непідвладне її волі, бо в сусідній кімнаті плакав її хлопчик.
— Досить, досить, — сказав Рольф. — Де була правда — там була правда, а зараз ви починаєте бабські ігри. Не вийде. Ви взялися за чоловіче діло, і фокуси тут не пройдуть. Барбара, допоможіть їй сісти. Ну! Розплющіть очі!
Кет не поворухнулась і очей не розплющила.
— Гаразд, — сказав Рольф. — Облиште її, Барбара. Я ж бачу вона чує мене. Зараз я покличу Гельмута й відчиню вікно, і тоді вона розплющить очі, але буде вже пізно.
Кет заплакала.
— Ну? — спитав Рольф. — Надумали?
Він сам підняв її і посадив на стілець.
— Будете говорити?
— Я повинна подумати.
— Я допоможу вам, — сказав Рольф. — Щоб ви не відчували себе відступницею.
Він витяг з кишені фотографію Штірліца й показав її Кет так, щоб обличчя штандартенфюрера не було видно Барбарі.
— Ну? Ясно? Який смисл вам мовчати? Будемо говорити?
Кет мовчала.
— Говоритимеш?! — раптом страшно, проразливо закричав Рольф і стукнув кулаком об край столу так, що підскочила ваза з штучними квітами. — Чи мовчатимеш?! Гельмут!
Увійшов Гельмут з хлопчиком, і Кет потяглася до нього, але Рольф вихопив дитину в Гельмута й відчинив вікно. Кет хотіла кинутися на Рольфа, але впала, вона страшно кричала, Рольф теж щось кричав — і раптом сухо прозвучали два постріли.
«Монсиньйору Кадічеллі, Ватікан.
Дорогий друже!
Мені зрозуміла й надзвичайно дорога та увага, з якою папський двір, що виявив глибоку мужність у дні опору нацистам, зараз вивчає всі можливості, щоб допомогти людству здобути такий необхідний усім на цій землі мир…
Мені зрозуміло, з яких саме причин ви так скептично поставилися до тих обачних пропозицій, які вніс на Ваш розгляд генерал Карл Вольф. Ви пережили нацистську окупацію, Ви на власні очі бачили те страшенне беззаконня, яке чинили люди СС, підкорені безпосередньо тій людині, яка тепер шукає миру, — генералові Вольфу. Тому я оцінив Вашу позицію не як очікувальну, а, скоріше, як негативну: не можна вірити людині, одна рука якої чинить зло, а друга шукає добра. Половинчастість і роздвоєність зрозуміла в людині, сину божому, аж ніяк не може бути виправдана в тому, хто визначає політику, в діячеві армії чи держави, якому дано владу.
Але діставши відмову у Ватікані, генерал Вольф досяг успіхів у своїй діяльності, зустрівшись тут, у Берні, з містером Даллесом. Ті відомості, що надходять до нас, дають змогу зробити висновок: переговори Вольфа й Даллеса просуваються вельми успішно.
Треба зрозуміти мою позицію: якщо я вдруге стану застерігати пана Даллеса від подальших контактів з генералом Вольфом, у наших американських друзів може створитися хибна уява про ті мотиви, які спонукають нас: люди державної політики далеко не завжди розуміють політику слуг божих.
Розповідати панові Даллесу про підступність генерала Вольфа і про ті злодіяння, які чинили нацисти за його наказами на землі нашої прекрасної Італії, марно. По-перше, хто має очі, хай побачить, а по-друге, не личить нам, слугам божим, виставляти наші страждання напоказ. Ми знали, на що йшли, обираючи свій шлях.
Становище здавалося мені тяжким і безвихідним доти, поки сюди, в Берн, не прибув пастор Шлаг. Ви повинні пам'ятати цю благородну людину, яка завжди боролася за мир, не раз приїжджаючи в Швейцарію, Ватікан і Великобританію до 1933 року, коли виїзд із Німеччини не був пов'язаний з тими поліцейськими труднощами, які почалися після приходу до влади Гітлера. Пастор Шлаг прибув сюди, за його словами, — для того, щоб вивчити всі реальні можливості укладення миру, скорого й справедливого. Його, як він каже, переправили сюди люди, занепокоєні помітним зближенням точки зору на майбутній мир таких протилежних фігур, як Вольф і Даллес.