Чи дійсно цей лист надісланий був у Туреччину до брата Білецького, і коли був надісланий, та які мав безпосередні фактичні наслідки, — певних вказівок на це в "ділі" та і взагалі в кубанському військовому архіві, бракує. Так само бракує в історичній літературі і даних про зносини Дюка — де — Рішельє з кошовим Самійлом Гаркушею, якого Білецький певно ототожнює з Самійлом Калниболотським[31], котрий був кошовим у "турецьких запоріжців" коло 1807 року.
Та будь — що — будь поданий нами зразок заходів російського уряду в справі повернення з Туреччини назад в Росію "безумцов", "легкомысленных" и "закоренелых в грубости" запорожців являється досить характерним для державної політики названого уряду, тієї прехвальної політики "ласк" і "обіцянок" і "милостей", що тільки має їх на папері, а наколи щось і реального дає з них, то лише з огляду на мотиви досить неморального порядку.
С. Петлюра
Українська Демократична Партія[32]
(Кінець)
Такими самими рисами плутанини і туманности зазначуеться і та частина програмової відозви нової партії, в якій іде річ про внутрішню організацію державного ладу будучої реформованої Росії. По думці наших "демократів" лад цей мусить бути збудований на принципах федерації і автономії. Що розуміють під першою і під другою вони, який зміст вкладають в них, що мусить бути покладене в основу напр. федеративного устрою Росії, - чи федерація історичних країн, чи окремих націй, які державно — правні межі мусять бути покладені для унеможливлювання національних "трений" межи народностями, посідаючими власні історичні території і народностями, позбавленими останніх (жиди), на всі ці питання, що потребують якнайточнішої і найяснішої формуліровки — в згаданій відозві ми не знаходимо жадної відповіді. Новонароджені "демократи" "чули дзвін, та не знають звідкіль він". Вони чули, що існують і такі категорії державних організацій, як федерація і автономія, але для того, щоб з'ясувати точно ті комбінації, які мусять прибрати і в Росії і на Україні ці категорії, у них не вистачило ні політичного змислу, ні підготовки. Тому то їхня творчість щодо цих точок, маючих безумовно кардинальне значення, обмежилась лише на шабльоново — стереотипних туманних фразах, без жадного деталізування змісту останніх і їх конкретизацій. В політичних програмах, якою в значній мірі є і та програмова відозва Української Демократичної Партії, яку тут розбираємо, не може бути місця туманним формуліровкам, недоговореності і неясності. Присутність їх свідчить про двойчість, нещирість авторів відозви і прихильників її і боягузтво перед одвертою політикою, недопускаючою тих компромісів, з якими виступають на форум політичної акції "доморощені" демократи.
"Ростекшись мислию по древу" політичної програми, наговоривши, як це й личить "щирим" українцям, "великих слів велику силу", приправлених до того чималою дозою ліризму, українські демократи обходять повною мовчанкою соціяльні і економічні потреби українського народу, мотивуючи це тим, що, мовляв, тепер не час виступати з подібними вимогами. Але очевидно із страху перед закидами в агресивності такої "соціяльної політики", вони поспішають сховатись за свою звичайну зброю — фразу — і оповідають казку "про білого бичка", що будуть працювати "на користь економічно — поневолених і скривджених, проти усякої експлуатації і насильств". Така заява, цілком зрозуміло, не звільняє партію з нещирости і двійчости супроти найбільш важливих і болючих явищ життя українського народу. Історія появ і діяльности демократично — буржуазних партій, хоча б, напр., в Англії або в Германії, і їх агресивне відношення, напр., до робітничого руху або до фабричного законодавства знає справжню ціну і щирість подібних заяв. Такі історичні справки і факти із сучасної діяльности різних ліберально — демократичних фракцій в германському або італійському парляменті, примушують нас обережніш відноситись і до "словесних" заяв наших демократів про їхню готовність працювати на користь "економічно скривждених і поневолених".
Обмовившись лише парою слів про завчасність боротьби соціяльно — економічної, партія українських "демократів" обходить повною мовчанкою ті методи, до яких вона буде запобігати при провадженні боротьби хоча би за постуляти політичної своєї програми. Чому так поступила вона, чи з sui generis "конспіративних мотивів", чи може ще сама не знає, який з тих методів вибере, чи може члени звернуться до цілком безпечного методу "Київської Старини" і в купі з її прихильниками будуть їздити до "власть імущих" і запевняти їх в безпечності для держави "українського сепаратизму", тобто, звернуться до методу "слезоточивих" прохань і підлих запобігань перед урядом, до того методу, що функціонував впродовж цілих десятиліть, виявив повну свою анемічність і невідповідність справжнім інтересам народніх українських мас, — на всі ці питання партія досить уперто і красномовно мовчить.
32
"Воля", ч. 10 і 11, 1905 p., Львів. Початку цієї статті, на жаль, нема. Містимо цей уривок, бо це єдиний слід співпраці С. Петлюри у "Волі", що є в розпорядженні редакції.