Симон
Внутрішній огляд[37]
(І. Вакханалія реакції. ІІ. Бюрократична творчість. ІІІ. Торговельний договір з Германією. IV. З приводу нового закону про Думу).
Урядовий "отбой" по всіх лініях оголошених маніфестом 17 жовтня (октября) "свобод" відбувається швидким і інтенсивним темпом. Кожен крок "отбою" зазначується надзвичайними насильствами і знущаннями над правами покликаних маніфестом 17 окт. до порядкування країною безталанних "горожан" Росії. Репресивні заходи уряду дійшли якраз тепер до своєї кульмінаційної точки.
Панує реакція. Її природа, як відомо, тхірлива і цим пояснюється страшна і тупа жорстокість, з якою вона вибухає. З тхірливости уряду випливають всі ті нелюдські засоби, якими він "втихомирює" розбурхане море народньої ненависти; в заячім боягузтві його знаходять своє пояснення ті злочини, які він виробляє перед народом і державою. Вакханалія реакції досягла таких величезних, ганебних і обурюючих по своїй формі розмірів, а переслідування революційних і опозиційних елементів суспільства стали такими численними, що в деяких кругах останнього породили думку, начебто маніфест 17 октября, дано на те, аби виявити всі небезпечні суспільні елементи для уряду і завдати їх туди, куди, як кажуть, "Макар телят не ганяв". Не дивлячись на величезні мільйонні трати на шпигів, жандармерію і поліцію, уряд почував своє безсилля перед зростаючою з кожним днем "гідрою революції" і зважився на такий хитрий маневр, як видання маніфесту.
Абсурдність цієї думки очевидна сама собою. Але в другій частині її є певна доля правди. Уряд, справді, скористувався часами "свобод" по своєму і в власних цілях. Кожен, хто лише або заманіфестував себе після оголошення маніфесту прихильником оголошених в ньому реформ, або зважувався критикувати їх, підкреслювати їх непевність і невідповідність народнім потребам, кожен, хто виступав з живим словом чи як оратор на мітинґах, чи як організатор різних партійних гуртків, кожен, хто лише приймав з приязню відповідні заходи в справі організації громадських елементів, або просто не був ворогом їм — всі попали в реєстр тих, на кого спадає тепер злоба реакції. Правительство тепер не робить ріжниці між так званими "крайніми" партіями і більш уміркованими. Арешти йдуть з надзвичайним crescendo. В січні (январі), по газетних відомостях, число арештованих сягало 40,000 тепер це число збільшилось до ґрандіозної цифри 72.000. Всі тюрми, т. зв. "исправительные отделения", поліційні участки та інші "дома заключения" — переповнені. Тіснота по них — неможлива. По камерах, призначених на 20 чол., нудиться втроє більше; в одиночках, де і для одного не хватає повітря, сидить по 3, 4, я ^о і більше чоловіка. Дякуючи цьому і страшній неохайності тюремної адміністрації, гігієнічні і санітарні умови сидіння просто неможливі. По тюрмах розвиваються пошесті — тиф, дизентерія і ін. Але на це все не звертається жадної уваги з боку адміністрації. По наказах з Міністерства Внутрішніх Справ арешти не тільки не вгавають, але з кожним днем збільшуються. Беруть усіх і по городах і по селах, хапають робітників, селян, інтелігентів, хапають всіх, винищуючи останніми часами навіть ряди духовенства. Особливою увагою адміністрації користуються робітники, різні автономні інституції, як от земства, городські управи. Так званий "третій елемент", майже скрізь здебільшого "из'ят из обращения". Школи позачинювані — бо заарештовують учителів і учительок. Медичної запомоги по селах і невеличких містечках населення не може діставати — бо позабирано лікарів, фершалів, акушерок. Недавно, напр., сповіщалось, що Сумський повіт на Харківщині, залишився цілком без медичного персоналу. В такому ж самому становищі перебуває і багато інших місцевостей. Адміністративні заслання на північ і в Сибір — приймають небувалі розміри. Часописи кожного дня повні коротких ляконічних звісток: "вчора відіслано в Архангельську губ. нову партію політичних — 150 чоловік; проїхала в Тобольськ партія політичних в 200 чол." Адміністративні заслання відбуваються без суду, — по наказу міністра внутрішніх справ, генерал — губернаторів, військових губернаторів і просто губернаторів, ріжниці між якими de facto тепер немає майже ніякої, бо кожен із цих сатрапів "сам бог, сам цар і закон" в своїй сатрапії.
37
"Вільна Україна", Ч. З, березень 1906 р. Петербург. Передруковано перший і четвертий розділи цього огляду.