Нехтування і топтання обгризків тієї quasi законности, за яку досі ховалось правительство в своїх злочинах, дійшло до неможливого. Жандармерія, напр., арештовує в будинках судів, зараз же після розправи, увільнених судебними палатами і окружними судами. Слабі і поодинокі протести з боку представників права проти такого ламання законів не находять не тільки піддержки у вищої державно — правової інституції, але вважаються за "неуместные" і небажані. Характерною і обурюючою ілюстрацією до цього являється та позиція, яку зайняло само Міністерство Юстиції в подібних випадках. Так напр., томський генерал — гу — бернатор змістив з посади в 24 год. предсідателя Томського Окружного Суду д. Вітте. Міністер юстиції не тільки не взяв під свою оборону Вітте, але в цілях, очевидно, заманіфестувати однодумність свою в поглядах з томським сатрапом, представив на "Высочайшее благоусмотрение" відповідний доклад, наслідком якого було те, що Вітте увільнили цілком "без прошения" з посади. Аналогічних фактів можна набрати багато. Але для чого? Ми до них так звикли, як звикли до цілої тієї гармонійности, яка існує віддавна в Росії між правом і насильством, так що вони стали в розумінні "горожан" Росії майже ідентичними і немаючими жадної ріжниці. І тому то на повну безрезультатність засуджені кроки тих, хто почав би тепер шукати права у вищих представників і охоронців його. Недавно прокурор Калішського Окружного Суду, Скарятін, теж хотів обстоювати його, але без жадних наслідків для права, зате з нежданими наслідками для самого себе. Його вислано з Калішу і прогнано з посади. Коли вірити "Русі[38]", на прощання місцева адміністрація сказала йому: "Обов'язок прокурора — обстоювати закон; обов'язок вищої адміністрації-гнати таких прокурорів, що обстоюють закони!". Увага, якщо вірити, що вона справді мала місце — цінна і надзвичайно характерна. Коли ж її не було, а видумана вона часописом, її цінність ніскільки не зменшується. Бо справді, єдине, що тепер робить вища адміністрація — це ламання закону, топтання правових норм і одне цілковите насильство, що не має ні меж, ні жадного спину.
Пригадайте цілу низку фактів з поводження адміністрації і ви не можете інакше назвати його, — як одним насильством, якому немає ніяких оправдань і підстав в існуючих правних кодексах. Російські правники, напр., пишаються тим, що російський правний кодекс не знає кари на смерть, і ніде так не убивають, як в Росії. На підставі яких правних приписів відбувались всі оті розстріли в Голутвіні, Перові, Ашітково, на Люберцях, в Грузії, по Україні і тепер ще відбуваються в Прибалтицьких провінціях і в Сибіру — на це питання ви не найдете жадної відповіді в нашому карному кодексі, як не знайдете її і в тих численних "обходних" — "часових правилах", якими огородило свою сваволю правительство і якими воно користується більше, ніж нормальними законами. Екс — проф. військової юридичної академії, бувший кандидат в міністри, Кузьмін — Караваєв, з яким в часи "доверия" так загравав Вітте, в цілому ряді уґрунтованих статтей доказує, на підставі аналізи "смертних" § § нашого карного кодексу, що всі розстріли в Прибалтицькому краю, в Варшаві, на Кавказі, в Сибіру не можуть бути названі інакше, як "беззаконием"; що всі покликання на статті 130, 1, 213, воєнно — судового статуту, 12 ст. "положения о местностях, об'явленных на военном положении" і ін. — безпідставні і що у всіх випадках смертної кари і розстрілів, що мали місце за останні місяці, ті, що призначили смертну кару, самі були злочинцями і за це підлягають "лишению всех прав состояния и смертной казни".[39]
Але ми бачимо, що для Риманів, Минів, Меллерів — Закамель — ських, Фон — Сіверсів, Скалонів, Аліханових і інших вилюдків не тільки немає заслуженої ними смертної кари, не тільки немає слідства над їхніми злочинами, але що вони одержують "височайші" подяки, нагороди в чинах, вищі урядові посади, флігель — адьютантства, і інші "благодеяния", якими наближуються до трону. Якою іронією видаються після цього всі оті розсліди і шукання правди бувшого військового професора і заклики його до суспільства, щоб воно вимагало "спинення беззаконня"!!! Яким "гласом вопіющого в пустині" лунають такі заклики по змученому краю!!! Жадного відгомону на них не почуєш від тих, до кого вони в першу чергу звертаються. "Поглухли… не чують". А коли й чують, то наслідки від цього повстають цілком інші, ніж сподіваються ті, що піднімають голосні протести… "на словах"… Реакційне правительство по своєму "відчуває" той наболілий стан широких народніх мас, який видає виразник народу — преса. На неї накладено нові кайдани, може більш тяжкі, ніж були за часів Плеве. Під тягарем цих кайданів завішуються газети, спиняються видавництва, конфіскуються окремі числа часописів — з інкримінуючими уряд статтями, а то й просто з голими неприємними для нього звістками^ редактори і співробітники покликаються до суду, а здебільшого запроваджуються до тюрем. Щодо роботи правительства у відношенні до преси, то мимоволі напрохується порівняння її з роботою косаря. Підточеними і зарізаними падають газети одна за другою, а косар не вгаває і махає своєю косою все далі. Наслідки покосу: від листопада (ноября) 1905 р. по 15 лютого (февраля) часово зупинених або зовсім завішених газет нараховувалось до 42.