В зв'язку з цим маємо на увазі розгорнути на сторінках нашого журнала практичну програму нашої праці, конкретизуючи біжучі, чергові завдання його і зводячи до певної системи, що охоплює собою найбільші потреби національної справи в сучасний момент.
Поруч з цією працею, редакція присвячуватиме постійну увагу біжучому життю наших українських колоній, розкиданих поза межами батьківщини, висвітлюючи його світлі, творчі явища і застерігаючи від протилежних їм.
Ставлячи собі такі великі завдання, редакція надіється, що вона зустріне діяльну допомогу наших літературних, наукових і громадських робітників, державно настроєних. Вона хоче вірити, що живі наші сили, до якої — тієї чи іншої — партії чи політичної групи вони належать, коли тільки вони вірні і віддані українській державності, стануть їй в допомозі. З огляду на це, редакція відкриватиме свої сторінки кожному речевому слову, аби тільки воно було перейняте ідеєю конструктивною.
Спаяні єдністю державної думки, однаковістю в розумінні чергових практичних завдань національного будівництва, ми тут, на еміґрації, почуватимемо себе тоді єдиною, підпорядкованою ідеї силою, здатною на організовані чини, яких вимагає од неї отчизна. Для розвитку тих процесів, що на ній одбуваються, ідеологічно — організаційна праця, за яку береться "Тризуб", являється конче потрібною, бо, властиво кажучи, саме повстання до життя "Тризуба" є органічним витвором тих процесів та виконанням того доручення, яке в цей одповідальний період нашої історії кладе наша нація на державно настроєних, державно думаючих і державність будуючих синів її.
Перед широким світом[166]
Наша боротьба не закінчилася відступом Уряду та Армії поза межі батьківщини. Те становище, в якому ми перебуваємо, можна схарактеризувати так: під натиском переважаючих сил ворога та з огляду на несприяючу міжнародню ситуацію, ми відійшли на другу лінію наших бойових позицій, де й провадимо підготовчу працю для осягнення чергової мети нашої боротьби. Ми уважаємо себе ні морально, ні ідейно не розбитими. Поки зберігається у нас ця відпорна сила, поки ми плекаємо її і дбаємо про її розвиток, доти ми уявляємо собою для ворога потенціяльну небезпеку, яка може стати для нього кожного часу і цілком реальною.
Ми певні, бо дійсність щодня нашу певність стверджує, що Україна не помирилася з московсько — большевицькою окупацією і що вона, зберігаючи відпорну силу в собі, думає і дбає про знищення, коли слушний час прийде, окупантської влади, збираючи покищо необхідні для того засоби, передумови успішної боротьби. Ми, уявляючи собою органічну частину нашого народу, живемо одними думками, як і вся наша батьківщина. Доки цей "унісон" переживань має місце, доти моральний дух наш, як бойців, уявляє величезну динамічну силу, знищуюча вибуховість якої залежатиме від всієї попередньої організаційно — підго — товчої праці в тому напрямку; доти й ті позиції, на яких ми сьогодні "окопалися", набувають не абиякої ваги.
Як довго наша нація і ми, як частина її, поза межами батьківщини суща, буде перебувати на цих позиціях, як довго тягтися буде період підготовчої праці до рішучої боротьби, — такі і схожі до них питання являються сьогодні безпредметними. Більше значення має власний контроль над перепровадженням тієї праці, що її в подібних обставинах потрібно здійснити. Однією з вимог в цій справі є своєчасність і непроволікання певних підготовчих засобів. Деякі риси української вдачі вимагають частішого нагадування про вагу своєчасности, бо нехтування нею не раз призводило вже в нашій історії до фатальних наслідків.
Маштаб цієї праці — колосальний. Не будемо покищо говорити про нього. Зазначимо тільки, що закон розподілу національних сил поклав на нас — тих, що живуть тепер на чужині, - певну пайку праці, яку тільки ми — і більше ніхто — й можемо виконати. Вона полягає в бережному плеканні державних традицій, здобутих під час кривавої боротьби, в утворенні та розвитку культурних цінностей, потрібних для нашого всебічного звільнення, і в широко закроєній програмово-інформаційній роботі, тісно зв'язаній як зі справою нашої визвольної боротьби взагалі, так і з поодинокими її потребами зокрема. Кожне з цих завдань, в міру того, як ми його реалізуємо в тій чи іншій частині, зміцняє нас самих, а одночасно піднімає шанси наші назовні, в опінії зовнішніх політичних і громадських сил. Ігнорувати цю опінію і не рахуватися з нею — свідчило б про брак у нас чуття дійсности та вміння розважувати питому вагу тих чинників, що можуть мати реальне значення в справі осягнення нами національної мети.