Хай же в цей день ми глибше, як коли, відчуємо велику вагу передсмертних заповітів наших лицарів!
Хай свято сьогоднішнє навчить нас шанувати пам'ять поляглих і обережно плекати традиції боротьби за українську державність, такі чисті і проречисті, такі ушляхотнюючі, бо і оправдані і окроплені святою кров'ю найкращих синів нації.
А найголовнішою з тих традицій буде: пам'ятати про неминучість відновлення боротьби тими самими знаряддями і під тими самими гаслами, що ними користувалися і ними одушевлялися жертви військових подій 1917–1920 p.p.
Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужитковувати рідну плодючу землю з її незчивленними багатствами не для потреб третього або другого з половиною чи якого іншого Інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу.
Отже: не забуваймо про меч; учімося міцніше тримати його в руках, а одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття — творчої любови до батьківщини, сторожкости до ворога та помсти за кривди, заподіяні ним, — в симбіозі яких знайдемо і вірний шлях до звільнення і програму для будівництва!
Великий чин наших — лицарів вчить вірності ідеалам і умінню підпорядковуватись. Тільки вірність і слухняність творять передумови успіху національної боротьби.
Біля гасла: Українська Народня Республіка — Українська Незалежна Держава об'єдналися всі справді активні сили нації в її боротьбі за незалежність. Тільки в моральній атмосфері, утвореній тією боротьбою, могли з'явитися світлі постаті поляглих, тільки на цьому ґрунті могла зродитись жива леґенда дальшої нашої боротьби, що живе невмирущою в душі нації і ферментує її сили на нові виступи.
Моральним чотирикутником — отим старокозацьким табором — поставимося ми в переходові дні нашої історії до всіх негідних наступів на нашу єдність та вірність випробуваним ідеям. Скупчимося один біля одного з готовністю взаємної допомоги і перестороги, — і ми витримаємо всі "міри і проби" незалежно від того, чи вони походять з якогось Інтернаціоналу чи від його клясократичного антиподу.
Вірність є основою не лише родинного життя. Вірність ідеям є підставою внутрішньої сили ширших громадських об'єднань, до національного включно. Наша вірність тим ідеям, за які голови поклали незабутні лицарі оружної боротьби за українську державність з часів 1917–1920 p. p., буде найкращою пошаною до світлої пам'яті їх, до великого чину їхнього життя і нарешті до розуміння глибокого змісту тієї думки, що її вклав законодавець в акт свята Української Державности.
В. Марченко
Ловці душ[169]
Большевицька влада на Україні з того часу, як її легальний уряд примушений був залишити вкупі з національною армією рідну землю — це сталося головним чином, дякуючи несприяючій міжнародній ситуації, що утворила непоборні обставини для провадження військової боротьби, — не перестає запевняти і до наших днів самого себе і весь світ в остаточній "пацифікації" нашої батьківщини. Згідно з цими запевненнями робітничі та селянські маси України радо привітали окупантів з Москви і стали уважати її за справжню свою владу. Що більше: окупантська влада, виступаючи назовні, почала з часом підкреслювати, що свої уповноваження вона має не тільки від робітників і селян, а й від всього нашого народу. Отже вона має ніби всі легальні і публічно — правні підстави звати себе дійсною "народньою" владою України. Цій зовнішній самопевності ніби перечили: повстання селянські, партизанський і повстанчий рух, численні акти терору над агентами окупантської влади, саботаж розпоряджень і заходів останньої, загальна ворожа і недовірливо — вичікуюча постава населення, примушеного удавати себе покірливим перед грубо — фізичною силою окупанта з його жорстокими формами масового та індивідуального терору, — але від ілюзії щодо сталости і певности свого становища тяжко було відмовитися. Ослаблення (тимчасове) активного відпору з боку населення большевицькій політиці на Україні було витлумачене як примирення з нею, а використання населенням деяких легальних можливостей (напр., участь у виборах до місцевих органів влади) для полагодження невідкладних життьових потреб, як симптом охочої і творчої співпраці його з окупантською владою.