Наскільки щиро робились такі висновки, це інша річ. Ми думаємо, що більш реально настроєні большевицькі політики робили такі висновки переважно для зовнішнього вжитку, бо в глибині душі не могли ж вони — прихильники історичного матеріялізму — припускати наявність якогось іраціонального чуда у вікових призвичаєннях і поглядах населення. Аджеж переробити українця (надто селянина), з діда прадіда глибокого індивідуаліста і власника, в прихильника комуністичного світогляду, та ще на протязі п'яти — шести років — це абсурд, очевидність якого могли зрозуміти навіть неофіти большевицької ідеології з "Вістей" або "Пролетарської Правди". Але власне ці органи большевицької преси уважали за свій обов'язок культивувати ілюзії офіційного благоденствія та примирення українського населення з новим — ґвалтом і терором нав'язаним — станом речей.
Одним із самообманів було легковаження такого чинника в житті українського народу, як його політична еміґрація. "Добрим тоном" для большевицької преси вважалось опоганювати не тільки осіб і проводирів еміґрації, але й ідеї останньої. Політична, ідейна і моральна "безвартність" української еміґрації описувалась при кожній нагоді. Казенні пера не жаліли ні чорних фарб, ні огидливих вигадок, щоб підкопати довір'я до неї серед ширших кругів українського населення і прищепити йому застереження і навіть ненависть до тих, кого воно уважало за проводирів, ідеологів і виразників своїх інтересів. Назовні здавалось, що офіційна преса "совісливо" виконала своє завдання: вся українська еміґрація була нею обезчещена, політична вартість її знижена, а від моральної не залишено каменя на камені. В свідомості доконаного завдання один з редакторів "Прол. Правди" Щупак міг оголосити, що віднині українська еміґрація існує тільки як "матеріял для фейлетона".
Не минуло й двох тижнів від того часу, коли "Пролетарська Правда" надрукувала цю заяву свого редактора, як — хто б міг подумати? — голова уряду УССР, сам Чубар, робить поправку до неї і свідчить, що справа стоїть зовсім не так добре, як запевняє київська большевицька газета. З промови Чубаря на з'їзді українського комсомолу випливає, що українська політична еміґрація не є то "quantite negligeable", за яку її уважають різні Щупаки, що її ідейні політичні концепції находять відгук серед населення України, находять своїх прихильників і однодумців, що між "тим боком" і "цим боком" існує ідейний контакт, наявність якого проґавили не тільки ДПУ з Балицьким на чолі, а й різні "Вісті", "Пролетарські Правди" на чолі з усілякими Баранами, Щупаками і Касьяненками.
Але краще буде, коли читач матиме змогу безпосередньо ознайомитися з промовою п. Чубаря:
"Робітничо — селянська молодь України має тим більші завдання, що їй доведеться зростати серед суперечностей, які виникають у нас в зв'язку з розв'язанням національного питання. Коли національне питання на Україні ще не було розв'язане, воно було великою перешкодою в боротьбі робітників з буржуазією, на чолі якої стала Центральна Рада, Петлюра, — всі людці, що запродували Україну європейським буржуазним державам.
В своїй буденній праці ви не уявляєте собі, товариші, що поруч із радянським урядом робітників і селян є за кордоном ще другий "уряд" УНР Симона Петлюри — "уряд" без території, без людей. Але цей "уряд" готується за допомогою Чемберлена знову спробувати зруйнувати наше будівництво, пошкодити трудящому людові йти мирним шляхом до соціялізму.
Щоб остаточно знищити цю небезпеку, ми мусимо не тільки покласти надію на червону дипломатію та її переговори, але й стежити за тим, щоб у нас тут не було прихильників нової боротьби з нами, прихильників спілки з буржуазією.
Хай це не здається вам якоюсь абстракцією, але є у нас ще й досі люди, що схиляються до петлюрівщини, до дрібнобуржуазного устрою, що провадять підпільну роботу. Вони заявляють себе оборонцями національної республіки, ніби незалежної від Росії, а на ділі — незалежної від диктатури пролетаріяту.
Проводячи українізацію, ми виконаємо завдання нашої програми, завдання Леніна, в цьому питанні. До робітників — україн — ців, до селян ми йдемо і кажемо: ми за робітничо — селянський уряд на Україні, але ми переконані, що він може існувати тільки в спілці з іншими робітничо — селянськими урядами, тільки в Радянському Союзі. Світова буржуазія не допустить, щоб на відокремленій Україні був робітничо — селянський, а не буржуазний уряд, через те злочин робить той, хто намагається відокремити українських робітників та селян від Радянського Союзу: така незалежність чи самостійність є незалежністю та самостійністю від робітників і селян, а не від буржуазії.