Ми думаємо, що поглибленню цього процесу сприятиме і переведення заклику Чубаря, заадресованого комсомольцям про потребу вивчення ними української історії і "не абияк, а до кінця''. Коли вивчення рідної історії захопить комсомольців, то наслідки його будуть звернені в першу чергу проти автора заклику і його однодумців, — взагалі проти тих, хто старі "канальські роботи" замінив сьогодні на "роботи" в користь "всесвітньої комуністичної революції", інтереси якої потрібні українському селянинові та робітникові (а з їх родин постачається комсомол), як торішній сніг. І не виключена річ, що той самий комсомол, якому Чубар рекомендує "провадити боротьбу з націонал — шовінізмом чи то з українським, чи то з російським, чи татарським і т. д." — спиниться як раз на боротьбі проти російського, як найбільше для нього наявного і дошкульного. Вивчення рідної історії не така безпечна річ, як міркує собі Чубар, для тих, хто намагається заламати основну лінію її розвитку. Сьогоднішня постава українського комсомолу до пануючої влади, його персональний склад, мотиви, через які українська молодь іде до цієї організації, не можуть збити з толку уважних обсерваторів тих процесів, що відбуваються в лоні її. Настрої молоді взагалі мінливі і скоропроходящі. Не виключена річ, що й комсомольська молодь, співаючи сьогодні Інтернаціонал, завтра затягне "Ще не вмерла", тим більше, що й слова й мотив національного гімну вона вивчила в ті роки, коли вивчене не забувається на ціле життя і таїться в глибині душі, як найдорожчий скарб молодечого іраціонального чуття. І що частіш виступатиме Чубар перед комсомольською авдиторією з промовами на такі теми і такого змісту, як та, що про неї йде річ, тим скоріше ймовірність ця набуватиме реальної можливосте. Можливо, звичайно, що й Чубар хворіє на самозаколисування, вірить в безкритичне відношення до його слів комсомольської авдиторії. Ми такої віри не поділяємо і маємо підстави думати, що не помиляємось.
Після всієї аргументації розгорнутої Чубарем в обороні тих позицій, на яких з одного боку стоїть уряд УССР і на знищення з другого боку позицій уряду УНР, у авдиторії не могло не залишитись враження, що аргументація ця мало переконуюча.