Та резолюція американського сенату має політичну вагу і з іншого погляду. Вона свідчить, що Північні Штати, щодалі, то більше сходять з того становища, на якому вони стояли в справі майбутности Росії. Як відомо, — з нових держав, утворених на теренах бувшої Росії, вони визнали тільки Польщу і Фінляндію, а потім Вірменію. Щодо решти державних новотворів, то Північні Штати довший час вагалися визнавати їх de jure, виходячи з політичних міркувань про потребу існування великої Росії, - головне із мотивів рівноваги на Далекому Сході і Великому Океані. Тепер і це становище міняється на краще для всіх тих народів, — як ми, українці, - що змагаються за відновлення своєї державности на землях, ґвалтом захоплених Москвою.
Маніфестація американського сенату на користь грузинської державности насовує і деякі рефлексії українського характеру.
Наше громадянство за кордоном не може похвалитися ні внутрішньою консолідацією, ні розумінням тих завдань, які воно повинно переводити в умовах перебування на чужині. Певні групи і окремі особи його провадять розкладову роботу, дезорганізують об'єднавчі зусилля і затроюють здорову атмосферу, так потрібну всім нам в умовах і без того тяжких — перебування на чужині. Все це часом утруднює працю на міжнародньому ґрунті наших одповідальних чинників.
Хай же наше громадянство на прикладі маніфестаційного відношення великої американської республіки до дружньої нам Грузії наочно переконається в політичній доцільності співпраці громадських елементів з урядовими чинниками, хай же воно відчує велику вагу об' єднаних зусиль — і витягне з цього логічні та обов'язуючі його висновки.
В. М.
Російська меншість на Україні[172]
(З приводу дискусій на останній сесії ВЦІК — а).
На останню сесію Всесоюзного ЦІК'а уряд УССР представив широку доповідь про діяльність свою в різних галузях "державно — совєтського" життя. Перед від'їздом представників українського ЦІК'а до Москви харківська преса підкреслювала, що найголовніше, з чим їдуть представники — це звідомлення про "величезні осягнення робітничо — селянського уряду України в керівництві основними клясами (пролетаріятом та селянством) в боротьбі за Совєтську Україну". Гадалось, що "верховний орган Совєтського Союзу" належно оцінить змагання уряду УССР в справі соціялістичного будівництва і прилюдно визнає "заслуги" його на цьому ґрунті.
Висловом цих надій була стаття Гр. Гринька в "Укр. Економісті", де заступник голови Укр. Совнаркому і голова Укр. "Госплану" досить недвозначно натякав на потребу і конечність похвали керівникам української частини "першої в світі країни будуючогося соціялізму" (ч. 84 з 14. IV.), за все те, що вони проробили над Україною, щоб приборкати її, а з її матеріяльних ресурсів зробити базу і джерело добробуту СССР.
Не так сталось, як гадалось.
"Верховний Орган" такої уваги не звернув на доклад Чубаря про "величезні осягнення" уряду УССР в обсягу соціялістичного будівництва, не зареаґував на "придбання" в галузі економічного будівництва, досить кисло поставився до вимог цього уряду фінансового характеру, — зате з гарячою запальністю спинився на "русском вопросе на Украйне" як затитулували дискусії з цього приводу на сесії ЦІК'а "Дни" і "Последние Новости" (23. IV). Докладні справоздання про ці дискусії, уміщені в Московських "Ізвестиях" (ч. ч. 88 і 89 з 17 і 18. IV), в високій мірі цікаві, як тими настроями, що їх викликає так звана "національна політика" уряду УССР серед певних кіл (переважно російських) комуністичної партії, так і маніфестацією фарисейства провідників її. Одночасно вони дають низку фактичних даних про дійсне становище т. зв. "українізації", пояснюють зайвий раз егоїстично — партійні мотиви її і викривають густий намул свідомої цинічної брехні, що нею, як методом, у тактичних цілях користуються комуністичні "фахівці" од "українізації", навмисне підіймаючи біля неї шум і галабурду такої сили й розголосу, які не одповідають дійсному станові речей в цій справі.
Дискусії з приводу "національної політики" уряду УССР викликав один із своєрідних "талмудистів" комунізму Ларін, про якого кажуть, що він і "батька і матір не пожаліє для красного слова" і який з деякого часу спеціялізувався на обороні інтересів російської культури та російської меншости на Україні від, мовляв би, пригноблення їх урядом УССР. Ларіна хвилює низка фактів "ненормального відношення" до прав російської меншости на Україні. Напр., 1) робітник — росіянин із Донбаса скаржиться, що він двох своїх хлопчиків виправив учитись аж на Тульщину, бо не міг їх улаштувати вчитись на російській мові у себе в Донбасі; 2) в Житомирі приїжджий проф. Язловський не міг добитися дозволу розклеїти оголошень про лекцію на російській мові, бо центральна комісія в справах українізації видала постанову, згідно з якою на всіх державних установах УССР вивіски повинні бути тільки на укр. мові; 3) села на Україні з російськими назвами під час їх районового опису на Україні (1924 р.) були записані, як українські; 4) Харківський Окрісполком запропонував усім підлеглим йому установам провадити листування на українській мові, додаючи, що папери на російській мові будуть повертатися нерозглянутими.