Голос "з того боку", що луною через Москву і промову Чубаря долітає до нас, навпаки, кличе все патріотично настроєне громадянство, всіх політично чесних і не здезорієнтованих членів української еміґрації до координованих зусиль, до програмової і дисциплінованої праці над здійсненням тих ідеалів, які вони винесли з нашої збройної боротьби і які не стали для нас менш дорогими від того, що їх ми покищо не здійснили.
в. м
Про українську бібліотеку в Парижі[175]
Очевидна річ, що утворення бібліотеки може бути переведене в значній мірі засобами доброчинної допомоги книжками, періодичними виданнями та газетами з боку різних українських установ, видавничих підприємств та окремих громадян, що розуміють культурно — національну вагу цієї справи. До патріотизму жертводавців одночасно з тим Генеральна Рада і звертається, бажаючи не відкладати справи та покласти перші початки для майбутнього бібліотеки.
Українська бібліотека повинна бути утворена, і всі, хто почуває себе свідомим, організованим членом нашої еміґраційної громади, повинні вжити всіх засобів, щоб допомогти створенню цієї потрібної культурної установи.
Ми кличемо в першу чергу всіх наших громадян на еміґрації у Франції сущих, відгукнутися на заклик в цій справі і допомогти здійснити його. Присилайте непотрібні вам книжки і видання: вони будуть першими підвалинами майбутньої української бібліотеки в Парижі, яка буде обслуговувати потреби всієї української еміґрації на терені Франції в рідній, своїй книжці, в рідному друкованому слові. Ваш приклад викличе наслідування з боку ширших кругів нашого громадянства, — таким чином справа утворення бібліотеки може посунутися наперед і стати вже на реальний ґрунт. Від здійснення ініціятиви з утворенням центральної бібліотеки для цілої нашої еміґрації, перебуваючої на терені Франції, ми матимемо зайву корисну інституцію, що надасть всім нам — емігрантам — і більшої організованости і більшої змоги почувати себе культурними людьми та загартовувати себе від денаціоналізуючого впливу, якому завжди підлягає емігрант, коли він губить живий зв'язок з рідним друкованим словом.
Листування і документи 1920–1926
До пана голови Ради Народніх Міністрів А. Лівицького[176]
У зв'язку з переходом нашої армії через границю Польської Речі Посполитої, перед Урядом УНР повстають нові одповідальні завдання.
Правильне розуміння їх, рівнож як і їх переведення в життя, залежить у першу чергу від безсторонньої оцінки тих військових подій, що розгорталися на терені УНР, починаючи з вересня ц. р. і закінчилися нашою військовою невдачею.
Відхід нашої армії в липні ц. р. через ріку Збруч і далі на лінію ріки Дністер відбувся по пропозиції Польського Головного Командування, яке під натиском ворожих сил примушене було відводити своє військо в глибину Польщі. Під час цього відступу наша армія не тільки не була розбита, але схоронила свою боєздатність і в дечому збільшила її (пр. гарматні частини, кількість кулеметів, організація штабів, технічних частин і т. п.), одночасно привівши себе, завдяки допомозі Польщі, в кращий зовнішній вигляд (одежа, взуття, тощо). Армія залишилась вірною тій умові, яку мав наш Уряд з Урядом Польської Речі Посполитої, і, не дивлячись на те, що перебування нашого війська на території Галичини мало сприяло утриманню його в моральному доброму стані, все ж воно той стан заховало. Маючи в особі нашої армії хоч і нечисленного, але вірного і боєздатного спільника, польське військо, після перших боїв із перемінним успіхом врешті здобуло перевагу над противником і викинуло його з території Польщі. Певна і одповідальна роля в цій справі належить і нашому війську. Спільний наступ польських і українських військ в глибину Правобережної України при такому стані, в якому перебували російсько — комуністичні ворожі сили, після опанування нами лінії Збруча, міг би кінчитися повним погромом противника, а в зв'язку з цим і перспективи на відбудування нашої державности могли б бути світлішими та мати всі ознаки реальної справи.
175
"Тризуб", ч. 22 (178), 25 травня 1929. Кінцеві слова з проекту відозви, що її склав С. Петлюра в квітні 1926 року в зв'язку з заходами утворити в Франції українську бібліотеку.
176
3 рукопису Є. Онацького: "У вічному місті" (Спогади, 1920 рік) — зберігається в УВАН у США.