На великий жаль, польський уряд не використав того вдячного стратегічного становища, в якому перебувало спільне, польське і наше, військо, і під впливом внутрішніх обставин почав у Ризі переговори — спочатку про перемир'я, а потім і про заключения сталого миру, і, хоча шеф Польського Генер. Штабу повідомляв мене в свій час про те, що спільне командування візьме на увагу інтереси української армії при мирових переговорах, а наше дипломатичне представництво в Варшаві мало аналогічні запевнення од польського Міністерства Справ Закордонних щодо підтримки з його боку інтересів УНР у згаданих переговорах, — але вже до моменту самого початку форсування нашою армією лінії річки Дністра, наше командування було напівофіційно повідомлене про те, що, після опанування нами лінії річки Збруча, а польським військом лінії Кременець — Дубно — Рівне українському війську доведеться одному і без спільника провадити дальшу боротьбу з ворогом. Правительству відомо, що наша дипломатія не була в силі перебороти покойових настроїв у Польщі і уберегти уряд її од дальших кроків його, зв'язаних із ходом мирових переговорів у Ризі та добитися дальшого спільного провадження боротьби з метою опанування Правобережною Україною. Завдяки цьому, наша армія повинна була опинитись в ізольованому становищі, а через заключения польсько — большевицького перемир'я, яке давало можливість ворогові вільного пересування військ, і перед значно переважаючими силами противника. Поява на лівому крилі нашої армії російських частин (з армії ген. Перемикіна) не могла компенсувати відсутности на цьому крилі польських військ з одного боку через те, що ті війська були нечисленні, а з другого і через те, що вони були технічно незаосмотрені.
Та хоч як тяжкими не виглядали наші стратегічні перспективи до моменту переходу нашої армії річки Збруча, ми не могли спинити свого наступу й прийняти інше рішення, ніж те, що було прийняте мною в порозумінні з Урядом. Підстави для цього рішення Урядом відомі і спинятись на них я не буду. Згадане рішення полягало в тому, щоб, після зфорсування річки Збруча, швидким наступом на ворога опанувати лінію річки Буга і, зупинившись тимчасово на цій лінії, дати армії відпочити, прийнявши одночасно всі міри до поповнення її всестороннього заосмотрення. Оперативний плян, вироблений в зв'язку з цим рішенням по моїй пропозиції нашим Командуванням був у головних рисах здійснений. Цілковитій реалізації його шкодило заключения Польським Головним Командуванням перемир'я з ворогом. Правда, це перемир'я давало деякі позитивні можливості та вигоди нашій армії. На протязі його спільними заходами пощастило значно збільшити нашу армію (кіньми, людьми) і в деякій мірі заосмотрити її харчами і, за допомогою польського уряду, одягом та взуттям. Завдяки цьому ж перемир'ю урядові апарати наші могли розпочати свою працю на звільненій від ворога території для запровадження ладу та порядку влади УНР. Коли б правительство через свої дипломатичні представництва за кордоном мало сили перебороти ті труднощі, які все стояли перешкодою на шляху успішної боротьби за нашу державність, коли б — кажучи конкретно — ми могли до кінця польсько — большевицького перемир'я одержати від зацікавлених у висліді нашої боротьби з большевиками держав відповідну кількість амуніції військової і деякі технічні та матеріяльні засоби для закріплення нашого запілля, то справа з вислідом нашої вже самостійної боротьби з ворогом могла б виглядати більш щасливою для нас. На жаль, таке не сталося. Брак грошей, брак темпа в праці і реальних методів її у наших уповноважених репрезентантів за кордоном не дав з цього боку бажаних наслідків. Фактично до моменту початку наших самостійних операцій наша армія не мала досить набоїв, і коли б навіть перші кроки сутичок із большевиками були для нас щасливими, все одно дальший вислід боротьби з ворогом, значно перевищуючим нашу армію, був би для нас лихим.
Коли припустити, що держави Европи зацікавлені були в припиненні тієї навали, якою загрожує їй комуністична Росія, то одповідальність за те, що сталося з переходом нашої армії границь Польщі, в значній мірі падає на ці держави. Цим я не хочу сказати, що повна відповідальність не падає на нас і на тих, кому доручено було мною і Урядом дбати про заосмотрення нашої армії.