Даремне шукати правних підстав для цих злочинств по нормальних законах і кодексах і робити археографічні досліди, як це робйв Кузьмін — Караваєв, а з ним і поступова преса, коли все те, що там стоїть, віддавна знищене часовими "положениями", часовими правилами і "циркулярами министров"! Циркуляри Дурново власне і були тими "правовыми" вказівками для цілої зграї народніх катів, поводження яких обурює широкі народні верстви російського суспільства. Вони зарані санкціонували і оправдували всі ті насильства і злочини, які вироблялись спеціяльними "посланцями" і місцевими представниками власти. Вони стали імпульсом і до власної творчости різних провінціяльних генерал — губернаторів; на них, як на базі, основували свої приписи і "временно облеченные властью военных генерал — губернаторов" особи. За браком місця ми не можемо зупинитись на цій цікавій з багатьох боків літературі. Досить зауважити, що вона здебільшого індивідуалізує, відповідно особі творця, основні тези циркуляру Дурново. "Буду беспощаден", "строго приказываю", "буду предавать расстрелу без суда", або "жестоко преследовать і наказывать, а усадьбы и все хозяйство сжигать", — ось домінуючі провідні думки тих циркулярів.
Процес запровадження в життя приписів Дурново ще не закінчився. Він відбувається ще й в наші часи. Але наслідки вже і тепер показуються. По відомостях англійських газет від 25 грудня (декабря) минулого року по 25 січня (января) цього (1906) року в Росії убито, не зараховуючи тих, що полягли в Москві під час повстання, 1204 чол., а ранено 1624. Цифри ці не відповідають дійсності, число забитих в цей період є значно більшим. Статистика урядових убивств, вчинених після 25 января, так само величезна по своїй кількості, ще не закінчена.[42]
Як приймає населення наїзди післанців вищої власти? Цікаву відповідь на це питання дають справоздання і телеграми на "высочайшее имя" героїв утихомирення. З їхнім приїздом стає просто чудо: селяни не розбігаються, як пишуть газети, а збираються на площах, просять прощення, що більше не будуть слухати агітаторів і дякують за повернення спокою — шляхом розстрілів, екзекуцій над ними ж таки, шляхом спалення їхнього хазяйства і хатинок…
Воістину, як ті героїчні ґлядіятори: morituri te salutant (ті, що йдуть на смерть, вітають тебе)!!
Поданий нами реєстр урядових репресій не є вичерпуючий. Багато фактів залишено на боці, але гадаємо, що й поданого досить для характеристики злочинно — практичної діяльности нашого уряду.
Але та петля, яку реакція хоче затягнути на шиї народу, зіткана з багатьох ниток. Репресії виявляються не тільки в розстрілах і душогубствах, не тільки в грубих, так мовити, зрозумілих для широких мас формах насильства. Вони ясно виринають і з законодавчої творчости уряду, з тих "законів", якими він хоче нормувати таке розбурхане і таке складне народне життя.
Під час гульби реакції, 20 лютого видано новий маніфест про скликання Думи. Видано його неждано для широких кругів суспільства, але ті мотиви, які спонукали уряд зважитись на це, ясні як день. Стояння на краю фінансового банкрутства цілої країни і недовір'я закордонних банкірів до сучасного російського уряду були тим імпульсом, який примусив останнього, в цілях повернення назад, загубленого ним довір'я, вчинити те, без чого ці банкіри не хотіли позичати Росії ані копійки. Як не тяжко було урядові зважитись на такий крок; які він заходи не вчиняв для того, аби задушити революцію і формальним заспокоєнням країни привернути довір'я закордону, але він мусів це зробити. Вироблений в тиші бюрократичних канцелярій, без участи живих сил країни, закон 20 лютого позначається всіма тими хибами і внутрішніми суперечностями, що характеризують собою цілу законодавчу творчість нашого уряду. Коли ж взяти на увагу, що маніфест видається під час історично — переломової доби, коли вся країна стікає від крови, а населення болюче тріпоче, чекаючи корінних реформ, — то суперечності маніфесту набирають особливої ваги, а їх негативний характер загрожує новими колотнечами і "смутами", замість того "порядку, спокою і добробуту", повернення яких країні були головними причинами видання маніфесту. І не треба, для ствердження висловленої нами гадки спинятись надто довго над текстом самого маніфесту і переходити з аналізою один за одним § § "Учреждения Государственной Думы", тих змін, які пороблено, на підставі маніфесту, в статуті Державної Ради.
42
Після оддання статті до друку, в газетах сповіщалось, що Меллер убив більше 100 чоловік, Аліханов до 40 чол. В прибалтицькому краю всього убито до 630 чоловік.