2) Звичайна річ, що загальні умовини таборового життя — тяжкі, але ледве чи переїзд до Франції на роботу — буде ліпшим виходом із становища. Отже треба на місці цього виходу шукати, а не кидатись світ за очі, щоб розгубитись та роз'єднатись.
3) Вищі інтереси нашої справи вимагають од кожного свідомого старшини і козака не розтічі, а триматись купи, бути одне од одного близько на той час та годину, коли покличе нас наша Батьківщина для виконання обов'язків святих перед нею.
4) Той, хто цього не розуміє, йде всупереч загальним інтересам.
5) Коли він думає тільки про себе, хай має чесність та совість других не каламутити і з пантелику їх не збивати.
6) Хто хоче одірватись від нашого державного центру, того силою не утримаєш, — хай тільки він пам'ятає, що цим знесилює він ідею нашої державности і нашої організації, а через це хай не іскушає маловірних, або несвідомих.
7) Треба, щоб начальники частин з'ясували старшинам та козакам правду про згадані роботи і пояснили їм всю непевність, на яку вони наражаються, піддаючись в цій справі випадковим намовленням спеціяльних аґентів, — та ту шкоду, яку вони завдали б нашій справі своїми нерозважливими кроками.
Петлюра
10. 3. 1923 р. Б.
П. Мурському, голові Парл. Селян. Союзу[197]
Шановний Пане і Ласкавий Добродію, Отримавши сьогодні Вашого листа од 11 IV поспішаю коротко одповісти на нього.
Дуже мені прикро, що розпочата Парл. Селянським Союзом акція знайшла певні перешкоди з боку деяких чинників. Ці перешкоди мені не зрозумілі і я не можу оправдати їх. Зрештою моя позиція до цієї акції, як була так і залишається позитивною. В міру сил моїх буду їй допомагати надалі, бо уважаю, що сьогоднішній момент є відповідний власне для акції громадянських угруповань, все одно чи та акція направляється на пропаганду нашої державної справи серед відповідних чужоземних політично — громадських угруповань чи на зміцнення її серед наших політичних груп. В зв'язку ж з визнанням кордонів Польщі акція громадянсьних угруповань є, з мого погляду, тим більш потрібною. Я би радив Вам і Вашим однодумцям не зневірюватись тимчасовими перешкодами, а громадською ж дорогою переборювати їх, пам'ятаючи, що в сучасних умовинах без цих перешкод не обходиться ніяка реальна справа.
З свого боку прошу прийняти від мене персонально 150.000 марок спеціяльно для цієї справи. Знаю, що ця сума — дуже мала, але може громадським шляхом Вам пощастить її побільшити принаймні для реалізації невідкладних потреб, зв'язаних з наміченою акцією.
З поважанням
Петлюра
14. IV. 1923 р.
Лист до священика Петра Білона[198]
Шановний Пан — Отче!
Дякуючи редакції РНВ за присилку мені журнала і видань благодійного видавництва "До Світла", які я завжди з великим інтересом та моральним задоволенням читаю, прошу прийняти від мене дальшу скромну допомогу. В дальшому по змозі я буду пересилати на Ваші руки чергові допомоги. Щасти, Боже, у Ваших заходах на тлі видання так потрібної літератури.
Петлюра
27–4–1923 р. Б.
Лист до В. К. Прокоповича[199]
Місяців 8 тому я звернувся листом до П. Холодного, як міністра освіти, щоб він зорганізував т — во українських учених — емі-ґрантів. Я мав плян при цьому, згідно з яким т — во повинно було зв'язатись з Ліґою Націй, зглядно з відповідною секцією її, що дбає про допомогу тим країнам, де наука перебуває в загроженому становищі. З цією ж пропозицією звертався я і до п. Сірополка і до інших наших людей, але, на жаль, з цих заходів нічого не вийшло. Місяців півтора тому в цій же справі я писав С. Русовій, прохаючи її навести справки, чи мої надії на допомогу зі згаданого джерела можливі. Тепер С. Русова повідомляє мене через О. Саліковського, що отримала ніби добрі вісті і боїться, як би її не роздерли, коли гроші прийдуть.
В зв'язку з цим і з пляном нашої праці, про який ми дещо вже говорили з Вами, я поставив би Вам завдання: здійснити організацію т — ва укр. учених — еміґрантів. Розпочинайте її з таборів. Скличте зібрання — по персональному признаку — тих людей, що мають вищу військову освіту і працюють в науковій галузі. Запропонуйте їм ідею товариства і поясніть їм можливість певних перспектив, а в кожному разі необхідність спроби такої організації. Після цього можна буде аналогічне зібрання улаштувати у Варшаві з тутешніх людей і перевести комбінованим шляхом вибори бюра чи правління, яке, з мотивів для Вас зрозумілих, осідком своїм повинно мати не Прагу. Потім і празькі наукові елементи можуть приєднатись до цього: я думаю, що і для них мотиви такої постановки справи будуть зрозумілі. Слід, щоб таборяни — учені уклали список іменний з зазначенням наукової кваліфікації, роду наукових інтересів і підготовлених до друку наукових праць (можна вмістити і ті праці, що в проекті маються, або готуються до друку). До цього списку потім долучите аналогічний список варшавський. До такого реєстру укладемо потім меморандум відповідний і перешлемо до Ліґи Націй з проханням допомогти укр. ученим в їхній праці і для потреб країни, де наука справді в загроженому становищі перебуває. В кожному разі це треба спробувати, а воно немислимо без тієї підготовчої праці, про яку я тіль — кищо, згадував. Отож переведіть її. Не відкладайте її, а беріться за неї в зв'язку і з інтересами справи, і з тими завданнями, що стоять перед Вами, як перед членом Уряду. Не будьте песимістом, а влийте в цю справу живий дух і енергію. Хай організація "Грінченківського Фонду", буде прикладом для Вас! Кандидатами до такого товариства з числа таборян я зазначив би оцих людей: Вас, генералів Капустянського, Петрова, Пороховщикова, Дядюшу, Кузьму, Безручка, Змієнка, Куща, полк. Чабанівського, Гудиму, а також і тих, кого Ви знаєте, як людей, що одповідали б певним вимогам. У Варшаві можна притягти: Зайцева, Заїкина, д — ра Лукасевича, може когось з Правничого Товариства, Саліковського, Сінклера, Галкина, Шиянова, Сірополка, — а також таких людей, як Садовський, Фещенко — Чопівський, В. Дорошенко, Лебідь — Юрчик, Корчинський, Холодний, Тимошенко, Шимонович, тощо.
197
Друкується вперше з копії, що зберігається в архіві Бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі. Оригінал пропав під час другої світової війни, коли Бібліотека була вивезена Німецьким Військовим Командуванням.
198
Прот. Петро Білон, "Спогади", ч. І, 1952, ст. 108. і "Релігійно — Науковий Вісник" почав виходити в 1921 році у таборі інтернованих в Олександрові-Куявськім, пізніше виходив у Щипіорно. (до жовтня 1923 року).