Розпочинаючи видання нашого тижневика на паризькому ґрунті, ми, звичайно, надаємо цьому явищу певне значення: творчим шляхом, уникаючи непотрібної полеміки, ми хочемо ідейно організувати морально — здорові елементи нашої еміґрації круг себе і дати їй те, чого вона не мала досі та за браком чого вона живила себе всілякими суроґатами "громадської опінії". Думається, що на нейтральному — паризькому ґрунті така праця може дати більше позитивних наслідків, як на польському, чеському або румунському.
Крім того, з нового сезону маємо намір приступити і до деяких заходів громадського характеру, почасти в загальноеміґрантському маштабі, почасти в напрямку зносин з політичними французькими колами. Людей для всього цього — відповідних — тут мало. Отже, працюючи в редакції тижневика, Ви могли б паралельно і як громадський діяч знайти поле для своєї діяльности та стати в пригоді справам загального значення.
З привітом та повагою 5 X. 1925 р. Я.
P. S. Пишу Вам — в надії, що все подане вище, Ви збережете в секреті, передчасне розголошення справи видання не одповідає нашим інтересам.
Фотокопія з першої сторінки листа до п. Ю. Гуменюка
Лист до Ю. Гуменюка[222]
Дорогий п. Гуменюк!
Почуваю свою вину перед Вами і прошу вибачити мені, що я своєчасно не одповів на Вашого сердечного листа, де знайшов стільки теплих слів і щирих запитань українського старшини до свого отамана. Стверджуючи отим отримання від Вас двох листів з грошовими додатками до них: а) 128 франків і б) 5 канад. долярів, — прошу перш за все прийняти мою правдиву подяку за добру пам'ять про мене, а одночасно і признання, що Ваш шляхетний крок мене зворушив до глибини душі не так матеріяльно — грошовою стороною справи, як національно — патріотичними мотивами її. Тим більше я ціню Ваш щирий лист до мене, що він рідкий в наші часи. З великою приємністю і батьківським почуттям я стиснув би Вашу руку. Жалко, що простори ділять.
Здається мені, що пам'ятаю Вас (фотографія мене упевнила б в цьому), як добре знаю і Доморацького, якого теж уважав завжди за доброго старшину, хоч він дещо й переборщував у вживанні алькоголю.
Переходжу тепер до іншого.
Ще раз дякуючи за Ваше бажання допомогти мені персонально в моєму житті, повинен відмовитись від цієї допомоги. Я знаю добре, що й Вам оті до л яри з неба не падають і що кожний цент доводиться Вам заробляти тяжкою працею. З мого боку було б зле, коли б я запрацьоване руками наших, хог би й по приязному до мене настроєних людей, зужитковував особисто для себе. На це я не маю права. Отож присланих Вами 128 фр. і 5 долярів для своїх потреб прийняти від Вас не можу. Проживу якось і без них.
До отримання відповіді від Вас з приводу справи, про яку буду зараз писати, означену суму триматиму на Вашому рахункові.
А справа ця така.
До Вас більш — менш доходять відомості про сучасне становище на Україні. Воно тяжке, але не безнадійне. Большевики здушили вільну пресу, всяке громадське життя, всяку ініціятиву, щоб за допомогою монопольної комуністичної пропаганди защепити нашому народові думку про комуністичну державність, як єдину одповідаючу інтересам українського народу. В школі дітей цьому навчають, у війську — теж; на різних зібраннях систематично провадять пропаганду про "спасенність" зв'язку України з СССР і про шкоду для нашого народу справжньої державности і незалежности. Фактично все це потрібно большевикам, щоб визискувати Україну з її багатствами для московського імперіялізму і завдань "всесвітньої революції". Все це Вам відоме. Здавалося б, що деморалізація, яку провадять большевики серед нашого народу, могла б убити серед нього всяку думку про краще майбутнє. На самім ділі так не є. Живі і здорові сили народу большевикам не пощастило отруїти. Навіть серед "комсомольців" є свої люди, як є вони скрізь по большевицьких установах. Хоч перебуваю я тепер здебільшого в Парижі, але зв'язків з Україною не гублю. Навпаки: підтримую їх і по можливості зміцнюю сталий зв'язок з національно — революційними організаціями, які свою діяльність там провадять в контакті і по директивах зверху. Останніми часами, в зв'язку власне із зміцненням організацій та налагодженням постійних зносин з ними, вияснилась потреба створення спеціяльно агітаційної літератури для України. Звідти наші люди криком кричать: дайте популярних книжок, агітаційних відозв і невеличких розмірами брошур, за допомогою яких можна було б боротись з большевицькою брехнею, з большевицькою деморалізацією і організувати народ для дальшої боротьби на національному ґрунті. Потреба такої літератури наростає в зв'язку із загальним підвищенням активности народніх мас, про яку з певним острахом говорять самі большевики і яку вони намагаються реґулювати на свою користь. Тих прохань та вимог, які в справі утворення літератури, ставлять до мене свої люди, я на превеликий жаль власними засобами не можу задовольните. Для цього потрібна допомога тих, хто розуміють величезне значення такої літератури для розвитку національного руху на Україні і відчувають обов'язок бути корисними в реалізації тих зусиль, за допомогою яких ця література може бути: а) утворена, себто написана, б) надрукована і в) переправлена таємно по призначенню в різні закутки України.