Відчуваючи і усвідомлюючи, що одним із моїх обов'язків на цей переходовий час є взятись за переведення всієї цієї справи в життя, я за допомогою вірних старшин і козаків, а також за співучастю літературних сил, приступив до реалізації завдання, яке уважаю одним з найбільш одповідальних, які лежать на українській еміґрації і які, крім неї і за неї, ніхто не може виконати.
Ясна річ, що з огляду на небезпеку для життя тих однодумців, що хотіли б друкувати таку літературу нелеґально в Совдепії — вся справа з друкуванням брошур і книжок повинна бути скупчена за кордоном України. Зрозуміло також, що для всього цього потрібні гроші, а також і спеція льна технічно — рево — люційна організація для перетранспортування літератури на Україну та для вмілого розповсюдження її серед народу, отож: коли Ви поділяєте мої думки про вагу піднятої мною справи і коли Ви погодилися б прислані Вами для мене персонально гроші передати в спеціяльний фонд для утворення згаданої вище літератури, то 128 фр. + 5 долярів я, після отримання від Вас на це згоди, негайно передам по призначенню. В разі Вашої незгоди означену суму я негайно поверну Вам поштою або через банк.
Одночасно я уважаю корисним звернутись до Вас з таким проханням: заінтересувати порушеною справою тих Ваших друзів та знайомих, яким Ви вірите, яких уважаєте за порядних людей. Може й вони зрозуміють вагу цієї справи і уважатимуть за свій патріотичний обов'язок допомогти здійсненню її. Великих грошей на це не треба, бо і скромними жертвами можна тут не малих наслідків осягнути. Я знаю, що наші українці в Канаді і Америці мають уразу і недовір'я до всяких потреб, з якими до них звертаються з "старого краю". Їх не раз і не два дехто дурив, може дякуючи цьому вони й мають рацію, коли ставляться з застереженням до подібних апеляцій. Відомо з життьового досвіду, що хто гарячою водою опарив собі губи, той і на зимне молоко дує, щоб остудити його, а крім того перелякана ворона кожного куща боїться і на кожен кущ сідає. Я ніби знаю трохи психологію людей розчарованих, а тому й гадаю, що наприклад, широке розголошення тієї справи, в якій я звертаюсь до Вас, їй не допомогло а тільки пошкодило б. Знайдуться завжди демагоги і нечесні люди, які почнуть обкидати болотом запідозрювати чесні і святі мотиви і сіяти баламутство серед легковірних людей. Через це я й гадаю, що більш доцільним буде про допомогу для згаданої справи говорити в тісному колі чесних і національно бездоганних людей.
Але перш за все для мене важно знати, як Ви персонально до неї ставитесь. В тому разі, коли б Ви мені одповіли, що на канадійсько — українському ґрунті акція для неї — безнадійна і що Ви не можете стати в пригоді, - це ніскільки не вплине на моє сердечне відношення до Вас та моральне признання з мого боку тієї зворушливої приязні, яку Ви виявили до мене.
Щоб закінчити з порушеною справою, повинен додати, що грошове звідомлення про витрати з "спеціяльного фонду" підлягає контролю спеціяльної ревізійної комісії і буде друкуватися установленим порядком — так, що кожний жертводавець може бути особисто певним в тому, що його жертва піде туди, на що він її призначив.
Тепер коротко відповім на запитання, поставлені Вами у Вашому першому листі.
При тому стані національної свідомости нашого народу, його організованости і дисциплінованости, на якому застав його 1917 і 1918 роки, лише скоординованою акцією обох його частин — "наддніпрянців" і "галичан" можна було досягнути ідеалу державної самостійности. Цієї скоординованости не було в самому початкові боротьби. Обидві частини не доросли до визнання єдиної керуючої волі, щодо того пляну і програми, по яких ця боротьба мусіла провадитись. Фактично ідея Соборної України була фразою, якою користувались для святочних промов, деклярацій і з якої не уміли і не хотіли витягти обов'язуючих логічних наслідків. Стратегія національної боротьби як і боротьби військової, вимагає: бити в першу чергу по головному ворогові, з другорядним потім можна раду дати! В своїй діяльності я керувався думкою, що таким ворогом була, є і буде Московщина. Це ясно кожному, не засліпленому місцевим патріотизмом. Я знаю історію нашу, знаю сили нашого народу, — розпорошені, неспоєні, не підперті працею поколінь і віків і не роблю собі ілюзій щодо тієї легкости, з якою ідеал Соборної України може бути здійсненим, особливо коли взяти на увагу анальфабетизм наших політиків і провідників в справах міжнародніх. Досвід показав, що українські політики не могли собі ради [дати][223] з ужиткуванням для добра України міжнародніх чинників. Майже всі наші проводарі поставили карту на Центральні Европейські Держави, — ця карта була побита. "Перестраховки" політичної не було зроблено: і тут ні канадійська ні американська наша еміґрація "не дописали", бо не змогли і не зуміли, як це зробили поляки та чехи, використати впливу Англії та Америки. Я прийшов до керуючої ролі в проводі української політики пізно, тоді, коли не можна було направити пороблених іншими блудів і недоглядів, — коли не згадувати взагалі тяжкої історичної спадщини минулих віків, яка виявилась у загальній непідготовленості народу до самостійного життя і [не]вмінні[224] його поставити над класовими інтересами цілого — нації. Міжнародні обставини для нас всіх — українців склались тяжко — не сприяюче. Наші сусіди перехопили більш зручно вигоди нового порядку відносин, установленого перемогою Антанти над Німеччиною і Австрією, бо ці сусіди — поляки, румуни, чехи — показали себе більш організованими і підготовленими не тільки до того, щоб створити свої держави на суто етнографічних своїх землях, а й захопити собі що лежало у сусіда без належного догляду і оборони. Для мо — не, як для реального політика, який базує свою діяльність на підрахункові дійсних силу як своїх, так і ворожих, було ясно вже в кінці 1918 року, що ми свою справу на деякий час програли.