Я гадав і сподівався, що спільна акція "галицької" і "наддніпрянської" армії допоможе її направити: ударом по головному ворогові, з тим, щоб потім, зміцнившись, організувавшись, набувши зброї — вдарити по інших. Зрада галицької армії, чи вірніше її командування, ці надії розвіяла і поставила як мене так і уряд УНР перед непереможною ситуацією існування більш зміцнених ворожих сил, які не мали ні своїх "галичан" ні своїх "наддніпрянців", — а замість цього мали єдність і координацію національних зусиль. Щоб спасти ситуацію — і мені і моїм політичним однодумцям нічого не залишалось, як забезпечивши себе від Польщі, спробувати боротись проти Москви. Настрій на Україні цьому сприяв; на жаль і тут міжнародні обставини були проти нас: поляки зрадили. Зброї ми не могли в Европі дістати. Решта — зрозуміла.
Тільки нечесний демагог може дозволити собі говорити про те, що "Петлюра продав" Галичину, Волинь тощо. Петлюра, коли вже говорити правду, несе на собі відповідальність за історичні "гріхи" і хиби української незорганізованости, малої культурности і несприяючих обставин в житті української нації. Я зауважив, що знаю свій народ і не роблю собі ілюзій щодо його сил і підготовлености для самостійного життя. Може Ви пригадуєте, як в 1918 р. наші селяни роззброювали наші ж військові трени — обози? Я знаю більше таких фактів. На декого вони справляють таке враження, що взагалі "з нас людей не буде" і що взагалі справа з українською державністю безнадійна.
Я так не думаю. Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державности стелиться герез Київу а не герез Львів. Тільки тоді, коли Укр. Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами. Інша політика — це мрії, нереальні комбінації, що призведуть до того, що ніякої України не буде. Вся цілокупність обставин, як внутрішніх, так і зовнішніх (міжнародніх) мені доводить, що іншого шляху для здійснення наших ідеалів немає: в першу чергу Чорне море — Дніпро, як дорога і зв'язок з Заходом і з Кавказом (нашим союзником), а потім уже, після того, як збудуємо свої заводи зброї і організуємось, — ширша програма національного будівництва і заокруглення кордонів. В цьому напрямку я й працюю, не зважаючи ні на що. Мене мало обходять сплітки, брехні, помиї, інсинуації, бо це та "леґуміна", яку мусить споживати кожний одповідальний діяч від "друзів" і "недрузів". Я певний, що правильність обраної мною лінії виправдає історія, як виправдала вона Хмельницького за трактат під Зборовом, хоч народня поезія і посилала на адресу великого гетьмана побажання, щоб "перша куля його не минула". У мене немає розчарування ні в нашому народі, бо він є такий, яким його зробили обставини, часом сильніші од нього, ні в його здатності до самостійного життя, бо ця здатність буде розвиватись і зміцняти його. Ситуація, в якій він опинився сьогодні, не є ні вічною, ні безнадійною. Змінити її до певної міри залежить і від напруження власних сил. Треба працювати над цим всім і кожному, — в міру його сил і можливостей.