Нас більше інтересує те питання, як і чим відповість на новий виклик, нову образу російського уряду ціла Росія, а в першу чергу пролетаріят і селянство? Що обидві ці категорії не задовольняються "обгризком" конституційних реформ, запропонованих маніфестом 20 лютого; що з їхнього боку відповіддю на новий закон про Думу може бути бойкот її, про це ми не будемо казати. Численні й бойкотуючі Думу резолюції на робітничих зібраннях, — де лише можна було їх улаштовувати по умовах сучасного моменту, а також резолюції селянських сходів, свідчать, що і селяни і робітники вірно оцінили щирість конституційних намірів уряду і не хочуть ловитися на гачок тієї конституційної провокації, якою власне і є вся ота комедія з Державною Думою. Але ідея бойкоту Думи виявляється не лише в пасивному утримуванні від виборів, але і в активному втручуванні, гальмуванні і спиненні їх. Питання, значить, в тім, наскільки є свідомости, сили і організації у найбільш революційних кляс нашого населення — робітників і селян — для переведення ідеї активного бойкоту в життя. Не можна закривати очей на те, що і сила і організація як пролетаріяту, так і селянства, дякуючи реакції уряду, в значній мірі підупали. Але впав би в непоправну помилку кожен, хто б зважувався впевнити в неможливості скорого повторення нових революційних вибухів, як з боку городського пролетаріяту, так із боку селянства. В революційних відносинах коньюнктури міняються і успіх чи напрям справи залежить від того відношення сил, яке в даний момент і при даних обставинах є сприяючим для того чи іншого з противників.
Як не жорстокою є реакція, хоч би вона ще 72,000 зарахованих до революціонерів завдала до тюрем, — революційного моря не вичерпаєш такими краплинами і ніякими засобами не можна спинити того, що виходить з глибоких підвалин народнього життя і увійшло, коли можна так висловитись, в плоть і кров соціяльно — політичної свідомости народніх мас. Робітничі і селянські верстви починають знову вступати в боротьбу з урядом, після часової перемоги його над ними, а в глибоких низинах їхніх відбувається свій процес підготовки до активного реагування на репресивні утиски уряду. Деякі перші ознаки цього реагування показуються уже в формі активного бойкоту Думи (зривання буржуазних виборчих зібрань, напр. в Лодзі, Варшаві і ін. містах; нищення виборчих списків і т. д.), в підготовці до нового політичного страйку (в Польщі), в організації професіональних спілок і товариств і в грізних аґрарних розрухах, що виникають по окремих місцевостях і загрожують охопити своєю пожежею цілу Росію. Це все — хвилі одного великого і грізного валу революції, що вибухне незабаром і знищить всі фортеці, побудовані реакцією для перемоги революційного руху.
Дуже може бути, що останній прибій цього валу набіжить не одночасно з скликанням Державної Думи, але тим більшими руїнами впаде вона під його натиском пізніше, увільнивши місце для будівлі справжнього народнього представництва, заснованого на чистих демократичних засадах і органічних зв'язках з потребами широких народніх мас.
С. Тагон
Резолюція київських робітників про терор і відношення до неї преси[44]
Резолюція київських робітників Української Соціял — Демократичної Робітничої Партії про "анархістів та їхню тактику" викликала цілий ряд статтей, як в столичній, так і в провінціяльній пресі. Газети різних напрямків, починаючи од радикального "Товарища", кадетської "Речи", і кінчаючи "Новым Временем", присвятили цій резолюції відповідні замітки і уваги.