Українські катедри і український пролетаріат[46]
Новий академічний рік приніс декілька радісних звісток для національно — безправного українського громадянства. Ще з кінця літа в газетах сповіщалось, що по деяких вищих школах на Україні почнуть професори читати лекції по українських предметах. І справді, - звістки ці справдились. З початком наукових занять по школах, як подавали ми в попередньому номері "Слова", деякі професори університетів заявили, що вони читатимуть лекції з українознавства і почасти приступили вже до читання тих лекцій. Так, почав викладати в київському університеті та на вищих жіночих курсах у Києві лекції про історію української літератури проф. Лобода; в Петербурзі на вищих жіночих курсах читає лекції з історії України А. Єфіменкова. Скоро почнуть читати українські лекції (в харківському університеті) проф. Сумцов про історію української літератури, проф. Халанський про українську мову і проф. Багалій про історію України. Таким чином давнішні бажання українського громадянства починають здійснюватись. Те, що вчора і недавно визнавалось за "несвоевременное" і "ненужное", проти чого так боролись різні вороги національної науки, сьогодні вже стає фактом, живою дійсністю, і слово науки про наш рідний край, про тяжку і многострадальну історію нашого народу, про нашу духовну творчість, що дає тільки перші ростки своєї сили і генія, починає вільно згучати в університетських авдиторіях. Шакали з "Киевлянина" піднімають "поход" проти наших перших культурно — національних здобутків і завивають чорносотенним воєм… Але там, в авдиторіях університету повно молоді, що з жадобою, з усією силою радости національного відродження хоче почути заборонене досі слово науки про своє національне Я. Темним духам реакції є з чого скаженіти: радість пригнобленого, хоч невеличка, завдає їм непокою і турбот. Радість українського пригнобленого народу, якого духи тьми вважали за духовного парія, нездатним до творчости, до власного культурно — національного розвитку і всіма умовами свого власного безсилля засудженим на денаціоналізацію, — завдає їм ще більше турбот. Гробокопателям справді тяжко дивитись, як поховані ними мерці встають з домовини.
Отже в рядах реакції сум, серед українців і всіх прихильників вільної науки — радість.
Як мусить поставитись до цього український пролетаріят, як він привітає перший здобуток культурний в тій боротьбі, яку веде український народ за право на власний розвиток?
Не будемо піддаватись особливим ілюзіям і радощам з приводу того, що той чи інший професор почав викладати науку, хоч би і заборонену досі, по предметам українознавства.
Адже діти українського робітника або бідного селянина не почують її, аджеж їм заказані всі шляхи до неї?! Нове слово про Україну будуть слухати тільки діти заможних людей, діти буржуазії. Та й те ще треба згадати, що ця наука, хоч би й українська, все ж буде буржуазна і не стане вона ні навчати, ні освітлювати всіх явитц життя з того погляду, яким дивиться на нього свідомий пролетаріят, себто з погляду наукового соціялізму?! Здавалося б, що українському робітникові не буде ніякої користи з сучасної української науки. Але так здавалося б тільки з першого погляду. Приглянувшись глибше до справи, ми прийдемо до того, що заведення української науки по вищих школах на Україні має велике значення для наших робітників та селянських мас.
Робітник не може успішно розвиватись, не може успішно боротись, коли він не володітиме знанням, коли він не буде свідомим. А знання наукові скоріше доходять до робітника тоді, як він в науці, в школі, при читанні книжок буде користуватись сгіоєю рідною мовою, рідними — знайомими йому з дитячих ще літ згуками, образами. І коли держава одбирає у пригнобленої нації право на вільний національний розвиток, на національну школу і культуру, то вона свідомо веде її до духової загибелі та занепаду. Не маючи своєї власної школи, своїх національних інституцій, геній пригнобленої нації нидіє, йому насильно підрізують крила, а сама нація швидко йде до денаціоналізації, не розвивається, а гине, не буяє розцвітом своїх духовних сил, а поволі завмирає. І коли шкоду велику од чужої культури почуває на собі ціла пригноблена нація, то подвійну муку зазнає від неї пролетаріят цієї нації. Ненормальний стан чужої освіти і культури, насильно нав'язаних, відчуває