перги усього і більш усього соціяльно покривджений член пригніченої нації. Він не може користуватись, як слід, ні школою, де для нього, починаючи від мови, все чуже, ні інституціями державними та громадськими, ні всім тим, що дає і витворює чужа культура. Він знає причини такого лиха і свідомо бореться проти нього. Але не обмежує цієї боротьби, як націоналісти, однією тільки боротьбою за національні права, а повстає проти капіталістичного ладу, який між іншими формами гніту для свого добробуту вимагає і гніту над недержавними націями. От через віщо і український пролетаріят не ставиться байдуже до того, яка на Україні буде школа та культура, а вимагає націоналізації і тієї, і другої, бо знає, що тільки в націоналізованій школі він скоріше, з меншою затратою своїх сил, так потрібних йому для боротьби за свої пролетарські права, здобуде собі освіту; бо він впевнений, що тільки рідна культура поможе йому скоріше стати на ноги і розвинути до найвищого ступеня духові сили. І це домагання українського пролетаріяту не тільки є на папері, в програмі тієї партії, яка являється виразником його інтересів. Ні, живу заінтересованість справою український пролетаріят показував на ділі, постановляючи не раз і не два відповідні резолюції, піддержуючи українських студентів у тій боротьбі, яку вони провадили в минулому році за націоналізацію науки і просвіти на Україні, примушуючи студентів не зупинятись на половині шляху, а йти до кінця, поки наука на Україні не стане цілком національною. І коли тепер ми бачимо, що боротьба студентів принесла деякі здобутки, і вони одержали маленьку побіду, то заслуги в цій побіді не треба приписувати самим студентам. Без тих численних резолюцій селян і робітників про необхідність рідної школи, які свого часу друкувалися по українських газетах, голос студентства загинув би марно, був би тим "гласом вопіющого в пустині", якого ніхто не слухає і на який ніколи не одгукуються в бюрократичних пустелях. Маси народні, українське селянство та робітництво той голос справді зробили голосом сили і живої потреби, задовольнити котру стало неминучим і обов'язковим. Само студентство було тільки "передаточною інстанцією", посередником, виконавцем волі народніх мас. Руїна аристократ[тизаціії][47] російської мови на Україні є заслугою цих мас. Честь демократизації української мови, заведення українських предметів по вищих школах належить також народнім масам. І коли українські студенти, добившись за допомогою мас, права на українську науку, хочуть остатись на висоті свого становища і високої місії, то шлях для цього може бути один. Вони ніколи не повинні забувати того, через кого вони здобули можливість зазнавати щастя і втіхи від національної науки. Їм треба завше пам'ятати, що властиво ті, на чиї гроші і працю вони зазнають того щастя, хто допоміг їм здобути його, що властиво ці то не скоро зазнають його, не скористуються придбаннями побіди. Треба пам'ятати, що там, по наших обдертих селах панує темрява, що робітничі і селянські діти нівечать і душу і мозок свій чужою "культурою", а в школах народніх наука — та сама, що була раніш, з тією незрозумілою, або мало понятною для дітей мовою, котра, як встановлено і статистичними даними і авторитетними людьми в справах просвіти, завела нас далеко назад і поставила нас у хвості культурних народів. Хай же тямлять це студенти — українці, слухаючи лекцій про Україну, й несуть придбані ними наукові відомості про рідний край своєму народові і збагатять рідний край вірними йому, освіченими синами. Просвіта на Україні повинна бути національною не тільки на верху — в університетах та інших вищих школах, де вчаться діти української буржуазії, а скоріше і більше всього на низу — по народніх школах де здобувають собі крихти, обгризки науки діти українського пролетаріяту і соціяльно покривдженого українського селянства. Кавтський якось висловив ту думку, що пролетаріят лише тоді здобуде побіду, коли розвине в собі всі інтелектуальні сили, стане інтелігентним і освіченим в масах своїх. Без національної школи, близької і рідної йому, пролетаріят, як показує досвід міжнароднього пролетарського руху, не може наблизитись до цього ступеня. Національна школа, національна просвіта — перший крок, перший етап на шляху, в кінці якого йому світить зоря соціяльної волі. Кращі частини інтеліґенції буржуазної часто стають в ряди пролетаріяту допомагаючи йому розвинути свою клясову свідомість, і своїми науковими знаннями збагачують його сили. Це буває тоді, коли окремі особи з буржуазії проймаються до дна душі стражданнями пролетаріяту і роблять своїм той світогляд, який властивий є пролетаріятові, себто світогляд наукового соціялізму. Українські студенти тільки тоді зможуть виконати свій обов'язок перед українськими народніми масами, тільки тоді допоможуть їм просвітитись як слід, коли переймуться світоглядом пролетаріяту, здемократизують українську науку, зроблять її національною не тільки по формі, по мові, а й по змісту, по суті.