С. Петлюра
Українське село і еміграція в Америку[48]
"Убогії села, убоггі ниви, убогий обшарпаний люд;
Смутнії картини, смутні, невеселі
Такі — "смутнії картини", що вразили серце поета, скрізь по нашій Україні. Скрізь наші села бідні, скрізь недоля тяжка та злидні великі звили собі гніздо, і в яке село не заглянете — ви не знайдете там "тихого раю", а слідком за Шевченком скажете: "Там неволя, робота тяжкая…
Не краще, коли не гірше, виглядають села і в Галичині, де живе 3 мільйони українських селян. "Села бідні, сірі, з головатими вербами при дорозі, з обламаними садками, болотняними вигонами, обскубаними сірими стріхами, пообвалюваними тут і там плотами"[49], так малює галицьке село український письменник Франко. А коли під'їздиш до українського села, однаково чи до нашого, чи до галицького, здалека ще бачиш колодязні журавлі, що піднімаються високо до неба і наче несуть туди молитву і скаргу, горе й прокляття села. Звичайно, в селі пишається панська економія і, наче пащека лютого звіря, ковтає і жере всі сили селянина, всю його силу робочу. Рядом з великими панськими ланами ледве помітно клаптики селянської землі, з якої не тільки достатків не наживеш, а ще й з торбою підеш по світу. Та й справді, хіба ж можна прожити українському селянинові, приміром, в Київській або Подільській губернії, де на одну душу ледве — ледве випадає по 1 і десятині[50], де селянинові при його бюджеті не достає більше 17 % "продовольственних средств"[51]. І от ми бачимо, як через такі злидні, українське село убожіє, а селянин кидається з кутка в куток, шукаючи собі порятунку: то іде в економію, де часто — густо має поденно 24, 52 копійки, як це буває на Поділлі[52], то тікає в город, де його жде також сама нужда, а то й безробіття, то, нарешті, останніми часами біжить світ за очі, аж в далеку Америку. Цього року почали переселятись з насижених місць навіть по таких губерніях, по яких досі переселення не знаходило собі прихильників серед селян. Так, приміром, стоїть справа в Подільській, Волинській та Київській губерніях. Д. А. Ярошевич в своїх цікавих статтях, "Что делается в деревне Юго — Западного Края"[53] подає між іншим такі цифри про нове з'явище в селах Правобережної України. Тоді, як ще недавно (1885–1902 роки) з Подільської губернії пішло на переселення за весь час всього тільки 2.000 душ, з Волинської 6 тисяч, а з Київської 14 тисяч, то тепер ці цифри значно збільшились. По відомостях місцевих газет хвиля переселення захопила чимало повітів Київської та Подільської губерній і "не одна тисяча селян покинула свій рідний край". Є такі волості, як от Єрківська (Звенигородського повіту на Київщині), де процент переселенців дуже і дуже високий. (7 % на 1400–1500 душ всього населення цієї волости). Як і завсіди буває в скрутні часи, переселенці збувають своє майно, збіжжя та садиби просто за безцін і сільські павуки купують десятину плодючого подільського чорнозему за 150 а то і за 100 карбованців, тоді як звичайна ціна за десятину тут більше 200 карб. Як порівняти число переселенців або заробітчан, що йдуть з Правобережної України в Херсонщину, на Кубань тощо з числом переселенців або заробітчан в Америку, то воно буде дуже велике. В інші губернії та місцевості Росії переселенці ідуть тисячами або десятками тисяч; в Америку ж покищо йдуть тільки десятки та сотні люду. Найбільше покищо шукають собі порятунку в Америці селяни з Волині. Так, приміром, останніми часами із Заславського повіту з містечка Грицева поїхало 40 чол., стільки ж із села Онишківців, з інших сіл Заславського та Старо — Констянтинівського повіту теж починають поодинці тікати в далеку країну. Бували такі випадки, як свідчить д. Ярошевич[54], коли з Волині тікали в Америку селяни — аґрарники, себто ті, котрих присуджено було до тюрми за торішні забастовки. Знають про Америку і селяни Київської губ. По відомостях того ж таки автора м. Богуслав Канівського повіту, м. Монастиршце Липовецького пов. і м. Паволоч Сквирського пов. являються тими місцями, звідкіль київських селян найбільше йде в Америку. Словом, можна сказати, що тепер селянин Правобережної України починає більш надій покладати на Америку, ніж на спасенний та вславлений "Зелений Клин". Поміж селянами йде гутірка про те, що, мовляв, в Америці і роботу легше дістати і грошей за неї можна куди більше мати, ніж дома. І от, під впливом різних чуток про кращі умови життя в далекій стороні з одного боку і під впливом власної безпорадности та тяжких злиднів з другого, думка про заробітки, а то і про вічне переселення в Америку починає все глибше западати в голову селянина Правобережної України. І дуже може бути, що недовго вже доведеться ждати того часу, коли еміграція наших селян в Америку прийме такі ж самі широкі розміри, як і серед галицьких українців. Соціяльно — економічні умовини для цього явища в житті селян Правобережної України є. Як в Галичині, так і у нас така ж сама соціяльна нерівність; мало не вся земля у нас, як і там, в руках панів, а селяни бідують, не тільки не мають власної землі, а й на панських ланах не завсіди здобудуть собі заробіток. Як там, так і тут примушені вони шукати собі роботи десь в іншій стороні: галицькі селяни останніми часами кинулись в Німеччину, наші — з давніх — давен ходять в Одесу, на Кубань тощо. Як з Галичини знайшли шлях до Америки, так і у нас останніми часами починають намацувати його. Як там, так і тут українське село шукає всяких способів, щоб запобігти лихові та злидням, які з усіх боків, наче "воріженьків сила" оточують його.