Селяни Правобережної України, починають все більше та більше цікавитись Америкою. Дуже помагають цьому різні аґенти, здебільшого з євреїв, які силкуються використати для себе цей селянський інтерес до нової країни та до нових умовин життя в ній. Так, по відомостям місцевих газет, як українських[55], так і російських[56], по селах починають роз'їздити аґенти і підбивати селян до еміґрації в Америку. В містечку Паволочі (Сквирського повіту) один з таких аґентів закликав "охочих" приставати до гурту заробітчан і разом з ним їхати в чужу країну. Закликав він їхати туди селян дурно, себто на його гроші — а за проїзд селяни повинні були йому виплачувати гроші протягом 5 років з того жалування, яке вони будуть одбирати за свою роботу уже в Америці. Само собою зрозуміло, що такі аґенти, як от паволоцький, призначають за проїзд в Америку дуже великі гроші і користуються зручним випадком, щоб запопасти в свої лапи якогось там Грицька або Івана та висмоктати з нього яко мога більше долярів.[57]
Про аґентів — експлуататорів, що малюють селянам золоті гори в Америці, що обіцяють їм зробити їх в далекій країні мало не багатирями, чути і на Волині, в Новоградволинському та Острозькому повітах.
Як і завсіди буває, наш селянин легко ловиться на гачок всяких байок про чужі краї, де, мовляв, землі багато, а роботу дістати легко. Але із всіх байок про Америку нашого селянина найбільше вражає ота велика платня, яку він може там получити за свою працю.
Получаючи яких 50 а то 30 коп. поденно у себе дома, селянин, звичайно, "поласиться" на 2 а то й 3 доляри, які одержує робітник в Америці. Приваблює селян, що б там не казали, і вільне життя далекої країни, політична свобода, що панує в ній і брак тих утисків, які вони завсіди відчувають на собі в громадському та національному житті у себе дома. Селянин український, приїхавши в Америку, має повну можливість читати свою рідну українську газету, засновувати свої національні, культурно — про — світні інституції, школи, бібліотеки, товариства тощо. Він має можливість зазнавати втіхи од вільного і незалежного політичного життя, себто зазнавати все те, до чого останніми часами проснулась його думка і до чого заказала йому шляхи російська дійсність. Поїхавши в Америку, наш селянин, хоч і "без язика", а все ж не почуватиме себе таким уже чужим і одиноким в якійсь там Канаді або Філядельфії. По багатьох штатах Америки він знайде рідних собі по нації і по мові українців з Галичини та Буковини, котрих за останні 15 років набралось тут більше 80 тисяч[58]. За їх допомогою він не буде блукати, як сліпець без поводатаря, по чужій країні, а здобуде собі роботу. За їх допомогою він скоріше довідається і про умовини тутешнього життя і зуміє здійснити ті мрії, з якими їхав сюди з рідного села. Цікаво запримітити, що наші емігранти не гублять зв'язків з родиною, з рідним селом, а піддержують їх і діляться своїми заробітками, посилаючи зайві гроші бідним сім'ям, що залишились десь там на Волині, або в Галичині. Так, приміром, українські еміґранти з Галичини та Буковини, починаючи з 1899 року посилають додому кожного року більше 1 мільйона долярів, себто на наші гроші біля 2 мільйонів карбованців.