Візьмімо, приміром, такі інституції, як Київське або Харківське Товариство Грамотности. Обидва товариства не вороже ставляться до української просвітньої справи. Обидва видавали й українські книжки. Очевидно, що видавництво цих книжок було б куди більшим, коли б про це подбали самі українці, коли б вони жвавіше взялися до роботи в цих товариствах. Створивши спочатку окремі філії, спеціяльно для видавання українських книжок, вони б згодом, в міру розвитку своєї діяльности і власного зросту, могли б надати український напрямок та характер і діяльності цілого товариства. Не треба й казати, як це було б гарно та бажано. Не треба, з другого боку, забувати ще й того, що згадані товариства мають досить значні грошові засоби для своєї діяльности, яких часто бракує українським просвітнім товариствам. Чи не практичніш, чи не корисніш для справи просвіти використовувати такі товариства, а далі й повертати їх цілком в українські? Не має, на наш погляд, ніякого значення те, що українська книжка буде видана не українською інституцією, а російською. Більше значення має те, що на українському книжковому ринку прибавилось новою книжкою, новим живим зерном на українському просвітньому полі. І коли б українці не байдуже ставились до роботи в російських просвітніх товариствах на Україні, коли б вони не були такими недалекозорими, певно ми б менше чули і серед громадянства і по газетах українських різних обвинувачень та гострих закидів, приміром, проти Харківського Товариства Грамотности. Д — й М. К — о в числі 6. "Рідного Краю" вираховує всі "гріхи", які тільки заподіяло це товариство українському народові, видаючи в одному з центрів України російські книжки. "Гріхи" ці — оправдані, мають під собою ґрунт. Але вина за них лежить в значній мірі на самих українцях, які навіть тепер, коли для українського слова настали не такі "люті часи", не зробили, можна сказати, нічого, щоб використати товариство для своїх цілей і не надали його діяльності певного національного характеру. Те ж саме доведеться сказати нам і про київських українців, які з холодною байдужістю дивляться на діяльність Київського Товариства Грамотности і ні пальцем не шевельнуть для того, щоб реформувати та приспособит його для справ української просвіти. Те ж саме доведеться сказати і про інші російські культурно — про — світні товариства на Україні, яким українці самі дозволяють розвивати "русифікаторську" діяльність в центрах України замість того, щоб надати їй національний напрямок та характер. Обвинувачення проти "русифікаторської діяльности" російських культурно — просвітніх товариств на Україні — то доказ нашої байдужости, нашого неуміння використати те, що у нас під руками, то доказ нашого безсилля і браку ініціятиви. Ми одмежовуємось, не хочемо нічого спільного мати з тими інституціями, які ми могли б при нашому бажанні зробити своїми, корисними для нашого народу. І такий напрямок нашої діяльности чинить шкоду справі просвіти, виявляє нашу непрактичність, наше невміння економно тратити наші сили, притягати на свій бік тих діячів, що через ті чи інші причини працюють по російських культурно — просвітніх інституціях на Україні, але при нашій ініціятиві та керуванні могли б провадити по них і українську роботу. Можна сказати навіть більше: ми мало допомагали тим росіянам, які не тільки не мали проти того, щоб ми провадили по їхніх товариствах свою національну роботу, але, навпаки, на їхній голос та заклик в цій справі, ми одмовчувались, оправдуючись в своїй байдужості тим, що, мовляв, немає ніякої рації працювати по російських товариствах в українському напрямку. Аджеж ні для кого не тайна, що в таких, приміром, товариствах, як Харківське Товариство Грамотности, українські видавничі секції дихають на ладан, виявляють мало жвавої діяльности не через те, що їм заважають росіяни, а через вину самих українців, які нічого, або дуже мало, роблять по тих секціях. І коли можна ще зрозуміти, що українська робота в Київському Товаристві Грамотности посувається мляво через те, що українці мають у Києві свою національно — просвітню інституцію — "Просвіту", то не можна ніяк зрозуміти байдужости і лінивства харківських українців, які не мають у себе "Просвіти" і, не дивлячись на це, сидять, склавши руки, і дивляться байдуже на те, як грошові фонди товариства витрачаються на видання російських книжок.