Так, приміром, українські актори не одержують ані копійки за те, що беруть участь в "утренних" спектаклях, хоч здебільшого ці спектаклі дають великі збори антрепренерам. Взагалі можна сказати, антрепренер "обставляє" актора так, що користується його працею часто задурно, часто ж оплачує цю працю дуже і дуже кепсько. Зате подарувати щось акторові задурно ніколи не подарує. Українські антрепренери не хочуть знати того, що актор людина, що він може хворіти, що він може не прийти "грати" через важливі причини. Актор, тільки актор, про права людини він повинен забути, коли поступає на службу. Актор не має права, як звичайний робітник, одержувати жалування за "прогули", коли останні зроблені через хворобу, або якісь інші, "уважительныя обстоятельства". Ніяких хвороб, ніяких "уважительных обстоятельств"! По деяких трупах, правда, впродовж 2–ох тижнів, а то й місяця, антрепренери дають хворим акторам пів жалування, але це залежить од їхньої доброї ласки, яка через 2 тижні здебільшого стає "злою" для актора, бо походить з такого непевного, мінливого і вередливого джерела, як добра воля або примха. На фабриках та заводах робітники, під час хвороби, мають право на безплатного доктора, на дарові ліки. Цього права не мають українські актори. Антрепренери не дбають про дарову медичну допомогу своїм робітникам — акторам. Коли ж буває, що самі лікарі запропонують дарову допомогу з умовою пускати їх за це дурно на вистави, антрепренери одмовляють їм, бо, мовляв, це "б'є їх по кишені". Така поведенція антрепренерів особливо виразно виступає в специфічному світлі, коли ми пригадаємо, що часто — густо українські актори хворіють через вину антрепренерів: втомляються от довгої тяжкої праці на репетиціях та спектаклях, застужуються в театрах від холоду та "протягів" (сквозняків), або на залізних дорогах, коли акторів, як наче товаряку, перевозять у скотських вагонах, як це робить антрепренер Суслов та іноді Садовський, та мабуть чи не всі…
Матеріяльне становище українського актора дуже тяжке. Та ж платня, яку він одержує за свою працю, просто мізерна. Так, приміром, хористи і хористки українських труп одержують найбільше 35–40 рублів на місяць, звичайно ж 25–30 рублів. По деяких трупах місячний заробіток хориста падає до 20 — і навіть до 15 рублів. При такій платні хористові чи хористці доводиться жити не тільки "в обріз", а більше і скоріше "впроголодь". Судіть самі, що залишиться з яких там 30, чи навіть і з 40 карб., коли витратити з них платню за кватирю, за обід, на чай, на миття білизни тощо. Звичайно, нічогісінько. Хорист, чи хоче він того, чи не хоче, повинен перебиватися з дня на день, "залазити в довга", щоб якось викрутитись з свого злиденного становища. Звичайно, при такій платні, він не може ні одягатись як слід, ні книжки, ні навіть газети купити, щоб задовольнити свої духовні потреби. Їсть мало (звичайно один раз на день, в обід, коли не щитати утром та вечером чаю), їсть несмачно — погано, через це часто хворіє на шлунок, різними катарами тощо.
Не кращі матеріяльні умовини й життя справжніх акторів української сцени. Визначні з них, (що грають перші ролі) одержують звичайно 100–120 іноді 150 карбованців на місяць.
Але цих грошей не стає їм ніколи для того, щоб жити культурно, по людському: велику частину свого жалування такий актор повинен витрачати на різноманітну одежу, в яку він одягається, коли грає на сцені. Часто — густо ця одежа коштує йому великих грошей і забирає мало не більшу половину, а то й усе його місячне жалування. Одежу для гри актори повинні мати свою власну, бо антрепренер, звичайно, не дає її артистам. Тільки в п'єсах історичних і побутових (характерна одіж), та й то не завсіди, артисти одягаються не в своє убрання, а в те, яке дає їм антрепренер. Останніми часами трати акторів на одежу зростають все більше та більше, бо доводиться грати не тільки в народніх побутових п'єсах, де досить якоїсь там чумарки чи що, а і в п'єсах перекладних, або і в п'єсах ориґінально — українських, та тільки вже не в народніх. Особливо дошкуляють трати на одежу тим акторам, що грають другі та треті ролі. Перші одержують на місяць в середньому 70–80 карбованців, другі — 45–60. При цих тратах, які доводиться робити акторові, щоби удержати себе: не вмерти з голоду, мати хоч якийсь притулок, стає просто незрозумілим, відкіля він бере гроші ще й на одежу, кошти на яку бувають часто досить високі. Приглянувшись взагалі до матеріяльних умовин життя українського актора, до його щомісячного бюджету, доводиться сказати, що умовини ці надзвичайно лихі, а того заробітку, який він одержує, ледве стає на прожиток. Часто — густо звичайний робітник, а то й поденщик, почуває себе більш забезпеченим з матеріяльного боку, ніж український актор. Бувають такі місяці, коли українські актори буквально мало не голодають. Ці місяці припадають на Великий Піст та на Великдень. Звичайно в цей час антрепренери дають акторам не місячне жалування, а разове, од кожного спектакля, як от поденщикам. А як в Великий Піст є багато таких днів і навіть цілих тижнів (1,4 і останній), коли виставляти спектаклі по закону заборонено, то денного заробітку актора протягом, приміром, цілого місяця, не хватає для того, щоб заплатити за кватирю, "за стол" і т. д. По неволі доводиться тоді і не доїдати, і голодати і робити "довги", щоб хоч якось перебитись під скрутний час.