Выбрать главу

Як же положити йому край? Що повинні робити українські актори, щоб вичистити оті конюшні безправства, знущання і над штукою, і над правами чоловіка, які завели на українській сцені наші рідні, наші "національно — свідомі" і, - Боже мій, — "демократичні" антрепренери?

Єдиний шлях, яким повинні йти актори — трудівники української сцени, щоб поліпшити своє матеріяльне становище та здобути собі певні права, це той шлях, яким ідуть всі робітники в своїх змаганнях за краще життя. Це — шлях організації, шлях спільного єднання.

Ніколи і ніде робітник сам, наодинці не може поліпшити свого життя. Нічого не вдіє він проти капіталіста: не примусить він його ні набавити жалування, ні скинути зверхурочні роботи, ні позбутись якогось іншого лиха. Капіталіст має більшу силу, ніж робітник. Робітник же стає могутньою, непоборимою силою тільки тоді, коли він стає проти капіталіста не сам, а разом з іншими своїми товаришами по праці — робітниками. Сила робітників тільки в єднанні.

Сила робітників в спільній обороні своїх прав перед нападами капіталістів. Так само і сила українських акторів, коли вони хотять вибитись з того злиденного становища, в якому зараз бідують, тільки в організації — в цьому могутньому засобі, до якого звертаються робітники на цілому світі в своїй боротьбі з капіталом. Ідея професіонального союзу робітників української сцени являється, таким чином, тією ідеєю, за здійснення якої в житті повинні з усіх сил старатися українські актори. І старатися здійснити цю ідею українські актори повинні ще й через те, що мабуть одні тільки вони не звертаються до цього способу оборони своїх прав перед нападом капіталу. По цілому світі люди праці — робітники — і по всіх галузях праці єднаються в професіональні товариства, щоб спільними силами пособити спільному горю і тільки наша українська сцена не то що не проґресує в ділі боротьби з експлуатацією, а навпаки — реґресує, даючи спроможність антрепренерам і різним "паразитам" української сцени все з більшою нахабністю експлуатувати працю актора й кожного сценічного діяча взагалі. Всі оті штрафи нічим і ніким не обмежені, вичоти за дні, які тільки заманеться антрепренерам встановити, і взагалі — найповніша сваволя з боку цих антрепренерів, — безумовно виросли на ґрунті як безконтрольности, так і повної невідвічальности антрепренерів перед ким би то не було. Проти сваволі, проти безконтрольности "один в полі не воїн." Потрібні спільні заходи, спільна боротьба всіх, хто почуває на собі все те зло, що панує зараз на українській сцені і призводить українського актора до становища безправного, майже безсловесного раба антрепризи. Очевидно, що ця боротьба повинна провадитись по певному пляну, виробленими засобами, систематично, організацією, що не під силу одному акторові, а тільки всій спілці, всім, хто зазнає на власній шиї "ласку" пана — антрепренера. Само собою зрозуміло, в професіональній спілці українських акторів не може бути місця нікому, хто боронить інтереси антрепренера, або являється активним представником цих інтересів в кожній окремій трупі. Таким чином, всі ті, хто накладає на актора штрафи, робить йому догани або вичоти з жалування, не можуть бути членами акторської спілки.

З другого боку, ясно, як світ, що професіональне товариство українських акторів не може ставити своїм завданням тільки інформаційні цілі. В такому разі воно стало б звичайним "бюром" і було б в пригоді українському акторові хіба тільки тим, що давало б йому потрібні відомості про ті "вільні" місця в тих чи інших трупах. Спілка українських акторів повинна ставити собі ширші завдання, аніж ті, які переслідуються інформаційними бюрами. Вона повинна дбати не тільки про те, щоб знайти своєму членові заробіток, а ще й про те, щоб цей заробіток підняти, зробити більшим, щоб заробіток цей стояв у пропорції з тим числом робочих годин, що актор оддає антрепренерові, спілка повинна встановити мінімум заробітньої плати не тільки для всіх акторів, але й для всіх служащих у трупі (хористів і т. ін.). Спілка повинна подбати про те, щоб встановити інший порядок на сцені українській, аніж той, який тепер панує, - щоб українські актори мали не одні обов'язки, як тепер а й певні права, яких не мають і які можуть од них одібрати антрепренери. Спілка повинна виробити нормальний договір, пристосований до умовин служби на українській сцені, і через цей договір внести правовий елемент в обопільні стосунки поміж антрепренерами та акторами. Спілка, нарешті, повинна подбати про те, щоб забезпечити своїм членам мінімальну допомогу на випадок безробіття, хвороби, нездатности до праці тощо, через заведення при касі спілки відповідних фондів — емеритурних, страхових і т. д. Взагалі професіональна спілка українських акторів повинна ставити своєю метою не тільки інформаційні завдання, а також завдання обопільної матеріяльної допомоги, оборону прав своїх членів перед нападами капіталістів — антрепренерів. З'єднавши круг себе всіх діячів робітників української сцени, всіх, хто терпить експлуатацію з боку антрепренера, професіональна спілка українських акторів стане дужою силою, здатною боротись з свавільством антрепренерів.