Ми мало віримо д. Савенкові, коли він заявляє, що його однодумці мають на увазі боротись з українством "і д ейн о" шляхом пропаганди "русского национализма" на українському ґрунті. В історії боротьби "русского" державного націоналізму з ідеалами недержавних націй Росії ідеологи цього націоналізму ніколи не додержували ідейної объективности і їх "ідейна" боротьба завше прибирала форми "сыска и доноса".
"Русские националисты" з "Нового Времени", рідним братом котрих на українському ґрунті є д. Савенко, вживаючи "ідейних" способів боротьби з українцями, разом з тим одверто вимагали од адміністрації репресій для українських культурно — просвітніх товариств ("Просвіти") і, як ми знаємо досягали своєї мети. Певна річ, що слідком за своїми "старшими" братами з "Нового Времени" та "Московских Ведомостей" підуть і новороджені українці з клюбу "русских нациЬналистов" у Києві. За це каже і давня традиція "русского" націоналізму і та політична програма, яку ісповідують д. Савенки і на сам кінець, звичай "русских" шовіністів звертатись до запомоги "участка", замість культурних способів боротьби з своїми ідейними супротивниками. Та хоч би й сталася така неймовірність, як та, про яку питне д. Савенко, її стане не надовго і рано чи пізніш "ідейні" борці проти українства підуть тим самим шляхом, яким іде "Русское Знамя", нацьковуючи росіян на інородців та сіючи національну ворожнечу поміж різними націями Росії.
Як в першому разі, так і в другЬму українцям не "стать привыкать": на тернистому шляху свого розвитку вони зазнали чимало різних утисків, обмежень, зустрічали всякі "ідейні" напади на свою "безидейность, узость", вислухували різні пророкування про близьку "природну" смерть і т. і. Все це одначе не спинило розвитку українства і не завадилЬ йому стати явищем масовим, прибрати більш виразні форми, пустити глибоке коріння в народі і стати природним висловом національного я українського народу.
Нова "ідейна" боротьба проти українства, яку російські націоналісти української формації починають вести організованими силами на нових аванпостах, мусить тільки викликати живіший рух серед української демократії і допомогти їй організуватись, щоб одбити ті "напади", з якими йдуть проти неї російські націоналісти.
С. Петлюра
Критика чи деморалізація[63]
В українській "Раді", одинокому щоденному органі, систематично містяться огляди одинокого на всю Русь — Україну, щомісячного журнала "Літературно — Науковий Вістник". Огляди ці — дуже цікаві з деякого боку. Не менш цікавою і, можна сказати, характерною фіґурою серед українських письменників являється і автор їх, якийсь д. А. Б.
Огляди свої цей добродій веде нехитро: бере якусь книжку українського журнала, виписує заголовок якоїсь там статті, іноді перекаже зміст її, іноді просто зазначить її, а далі починаються дитирамби. Звичайно д. А. Б. вихвалює і авторів статтей і самі статті. На думку автора "оглядів", всі співробітники "Вістника" пишуть так, що й краще не треба. Переглядаємо "огляди" за 1908 рік і читаємо: (М.) Грушевський пише "блискучим гумором", уїдливою сатирою, гірким почуттям українського патріота". Цикл статтей його "На українські теми" та інші статті "визначаються сміливістю поглядів, глибиною та оригінальністю думок, кольоритністю язика". Ол. Грушевський подає "цікаві і влучні" характеристики українських писяменників.