Власне кажучи, у д. Лукашевича нема в арсеналі ні одного більш — менш поважного наукового аргументу проти автономії України. Він би й нічого не мав проти тієї проклятої автономії, так тільки тоді, коли б українці мали "розвинене національне почуття". Його, на думку д. Лукашевича, нема, хоч перед тим він каже, що українці почувають себе "чем то, отдельным от остальной окружающей их массы нaceлeния"("Вестник жизни" № 1. стр. 39.). Д. П — ш, справляючи похибку щодо національної свідомости українських мас, яка, на його думку, перебуває ще в "ембріональному становищі", каже, що, "почуття", більший чи менший ступінь його у певної пригніченої нації, ступінь окремої культури національної у неї і т. інше. — занадто хитка і хибна підстава, щоб на ній будувати політично — національні вимоги. Більш науковим і життьовим буде, коли ці вимоги будувати на певних політичних і економічних умовах об'єктивного характеру. Коли ж звернутись до аналізи цих умов на Україні, то неминуче ми прийдемо до того виводу, що вони стоять на перешкоді розвиткові української продукції, гальмують страшенно розвиток і української культури, за якою так побивається д. Лукашевич, і взагалі перешкоджають справі зросту і національної свідомости українського народу. Не треба розводитись довго про те, що це тяжкий політично економічний СТАТУС найбільш шкідливо відбивається на широких масах селянства і пролетаріяту, інтереси яких обстоює їх оборонець з рос. с. — д. д. Лукашевич. Здавалося б, що така аналіза кожного у кого голова не заморочена "жупелами" націоналізму і шовінізму, мусіла б привести до необхідности боронити хоч би в інтересах пролетаріяту таку форму політичної організації, яка найбільше сприяє розвиткові продукції на тій території, де живе український народ і успіхові клясової боротьби українського пролетаріяту, себто боронити автономію України. Ця аналіза примусила б прийти д. Лукашевича до того висновку, до якого прийшли визначні чужоземні і російські економісти, що завдавали собі праці пильніше простудіювати економічні відносини України. Слідом за М. Ковалевським д. Лукашевич мусів би признати, що "интересы нашего юга были более или менее принесены в жертву благосостоянию московского третьяго сословия" вкупі з Шульце, Теверніцом, Булгаковим і Фіном він мусів би згодитись, що Україна відограє для Росії в значній мірі ту саму ролю, що Індія для Англії, і що фінансова політика російського уряду нещадно витягала всі "платежні" соки з українських губерній, не повертаючи їм назад часто — густо й половини того, що вони віддавали "центрові" і що, для полагодження лиха, того паліятивного пластиря, який рекомендується д. Лукашевичем в формі "местного самоуправления", — не досить. Необхідна інша політична організація, яка б давала можливість Україні боронити свої економічні, культурні й національні інтереси, організація з більшими виконавчими і законодавчими правами, ніж місцева самоуправа. Такою формою політичної організації українського народу, на думку д. П. являється автономія України, яка, подібно до кожної автономії, характеризується в науковій клясифікації більшим чи меншим правом законодавства. Ми вважаємо зайвим переказувати один за другим ті аргументи, якими уґрунтовує д. П — ш з погляду українських інтересів. Цікавих ми відсилаємо до самої брошури. Вона на наш погляд, виявляє не абиякий інтерес і через характер самої теми і через освітлювання її. Читач в ній не знайде низки економічних арґументів, що походили б з аналізи економічних відносин України, і щоб на підставі їх можна було б сказати, що питання про українську автономію вже покінчене, розв'язане і не підлягає ніяким сумнівам. Ще з початку нашої рецензії ми зазначували, що автор і не мав цього на меті. "Всесторонне" розв'язання питання про автономію України автор обіцяє подати в недовгім часі. Дай Боже дочекатись. Щождо тих полемічних меж, які зазначив автор уже з початку своєї статті, а власне показати, що вимоги українського пролетаріяту в справі автономії України не шовіністичні і націоналістичні, що вони стоять в гармонії з інтересами розвитку української продукції і гаслами міжнароднього соціялізму, то ці межі заповнені автором. На наш погляд д. П — ш більше присвятив уваги особі Лукашевича, ніж треба було. "Овчинка не стоила вычинки"! А російських соціял — демократів, як це показав живий досвід, з вимогою автономії Польщі можна переконати в справі автономії України лише тоді, коли вони побачать, що все одно і без їх допомоги вона буде здобута тими широкими масами, які безпосередньо в ній заінтересовані. О, тоді вони за хвилину змінять свою опортуністичну тактику і чорним по білому, хоч може ПОСТ ФАКТУМ, пропишуть, що "в інтересах розвитку продукції і клясової боротьби українського пролетаріяту і т. д." вони дають свою високу санкцію на це "шовіністичне" домагання українського народу.