Характерною рисою історичних писань д. Стешенка є надуживання узагальнюваннями, переоцінка фактів і прибільшення їх значення — і разом з тим брак "точности" думки. Розповідаючи, приміром, про вплив Антоновича на молодь, Стешенко говорить: "Але не тільки впливом на молодь обмежувалась його праця. Прийшли нові часи; підросла та колишня молодь, намножились і другі українські патріоти і до їх об'єднання в значній мірі спричинився знов таки Антонович. От через що демократичні напрямки різних українських сфер ведуть ближче своє існування від сполучених з ініціятиви Антоновича свідомих українських елементів" (стр. 31). Це називається: сказати багато і нічого не сказати! А разом з тим і сказати неправду, бо, приміром, марксист^ ська течія в українському громадянстві не має нічого спільного і кревного з тими "сферами", серце яких грілось біля Антоновича. Те ж саме треба сказати і про твердження Огешенка, "що не одно покоління, що належить тепер до різних соціяльно — полі-тичних напрямків, пройшло через горнило національного вчення Антоновича"… Взагалі, на нашу думку, в статті д. Стешенка є "великих слів, велика сила" та й більш нічого. Коли б хто хотів пізнати заслуги Антоновича — громадського діяча, — стаття Стешенка була б зайвою…
Більше з цього боку стане в пригоді йому стаття проф. М. Грушевського "Основні ідеї творчости і діяльности В. Антоновича". Правда, і д. Грушевський дуже делікатно обминає такі питання, як оцінка "угоди 1890 p.", як "неполітичне культурництво" і оте хатнє українство, яке культивувалось в "сферах", близьких до Антоновича, але в кожному разі читач тут хоч знайде головні етапи в розвитку діяльности та наукової творчости українського історика. В цій статті більше правди історичної, більше фактів, з яких сам читач уже зробить ті висновки, до яких через щось не прийшов д. Грушевський. Прочитавши цю статтю, читач і на половину не пойме віри тому, що говорить про Антоновича д. Стешенко.
С. Петлюра
З українського життя[66]
Організація "Української Трудової Громади" в Державній Думі[67]
Переходячи від фактів культурно — просвітнього характеру з поля нашого національного життя за минулий місяць до політичних, ми мусимо спинитись на результатах виборів з України до Державної Думи. Як зазначено вже було в минулій книжці "України",[68] українські політичні партії, як організовані групи, брали, рівняючи, не дуже активну участь б виборах. Наслідки виборів навівали певний сум в свідомих національно кругах українського громадянства, щодо національної свідомости послів з України і їх активних виступів у Думі в справі оборони українських інтересів. Цей сум зростав в міру того, як закінчились вибори і почались сесії Державної Думи. Поруч з організацією народніх послів по політичних плятформах. серед них відбувався також процес організації і по національностях для спільної боротьби і оборони національних інтересів того народу, який їх послав своїми заступниками в парлямент. Одні тільки посли українські не виявляли на перших порах ніяких тенденцій до національної праляментської організації. Принаймні в часописах не чутно було ніяких втішних звісток в цій справі. Одначе виявилось, що сум і песимістичні висновки українського громадянства були передчасні. Потреба в самостійній парляментській організації давно вже настигала серед послів з України, і для того, щоб надати цій потребі реальних форм, бракувало тільки енергійних організаторів. Вони знайшлися, почасти серед самих же послів, почасти серед петербурзьких українців. Спільними заходами влаштовано було з ініціятиви чотирьох послів: Довгополова (посол від Нижнього Новгорода), свящ. Гриневича (посол з Поділля), Хвоста та Рубіса (обоє з Чернігівщини) підготовче зібрання, на котрому, як сповіщає спеціяльний кореспондент "Ради" з Петербургу,[69] малось обміркувати ось які питання: — 1) чи варто при Думі видавати газету для трудових українських мас, 2) на якій мові, скільки раз в неділю і по якій програмі (партійній чи безпартійній лівій) видавати її, 3) вибір редакційного комітету і запрошення співробітників для газети з членів першої Думи і з літераторів українських і великоросійських, 4) чи треба партійним і безпартійним українським депутатам для обміркування і оборони в Думі економічних і національних інтересів і для організації мас українського народу єднатись в окрему групу, на зразок торішньої української і цьогорічних: козацької, мусулманської, польської та ін. думських груп".
66
В 1907 році С. Петлюра провадив відділ З українського життя" в журналі "Україна". Тут передруковано окремі розділи з цих оглядів.