Після довгих і цікавих дебатів, що виникли на зібранні, присутні посли обібрали з — поміж себе спеціяльну комісію, якій доручили виробити доклад про ті принципи, на яких могли б з'єднатись українські посли в Українську Трудову Громаду". В склад цієї комісії увійшли депутати: Н. І. Довгополов (Нижній Новгород), Нечитайло (Київщина), Нумчак, свящ. Гриневич (Поділля), Сайко (Полтавщина), Рубіс і Хвіст (Чернігівщина). Ця комісія виконала доручення і виготовила відповідний доклад — деклярацію, прочитану послом Рубісом на зібранні українських послів 11 марта. Деклярація по своєму змістові аналогічна із змістом такої ж деклярації загально російської трудової парляментської фракції і тільки детальніше розроблена в тих точках, де йде річ про спеціяльні інтереси України. Тут деклярація вимагає: а) рівноправности української мови в установах громадських і державних на Україні, б) націоналізації школи і в) політичної автономії України, річ про яку українські посли мусять зняти [питання][70] тоді, коли Державна Дума переглядатиме державні закони. Повний текст деклярації ще не оголошений в пресі, і через це ми не можемо тут навести його в цілому. Газетні відомості подають тільки звістку, що деклярацію цю прийнято було в цілому за вислів поглядів українських послів на загальне політичне становище Росії, на ті засоби, через які можна поліпшити це останнє і — зокрема — за вислів поглядів, щодо становища України. Сподіваючись в слідуючій книжці спинитися довше над фактом організації українських послів в самостійну парляментську фракцію, ми тут обмежимось тільки загальними увагами з приводу цього величезного, з національного боку, політичного акту. Значення його полягає в тому, що він в великій мірі може допомогти зростові національної свідомости українського народу. Останній, виходячи саме тепер із стадії політично — національного ембріона, не може уявляти з себе свідомої цілком своїх національних прав політичної одиниці. І для того, щоб ця свідомість прибрала певні і зрозумілі для народніх мас форми, необхідно ще покласти чимало праці з боку більш свідомих груп українського громадянства. Українська Трудова Громада Державної Думи, як політична організація заступників народніх при найвищій державній інституції, в цій справі може зробити чи не більше, ніж яка інша політична українська організація. Користуючись в своїй діяльності більш сприяючими умовинами, ніж ті, в яких доводиться працювати українським політичним партіям, вона має і більше надій на бажані наслідки своєї діяльности. Виступаючи в Державній Думі одностайно, самостійно, принаймні в тих справах, які торкатимуться інтересів України, як нації, вона буде збуджувати національну свідомість українських мас, маніфестуючи своєрідність національних, культурних, політичних і господарських інтересів України, відмінних в багато дечому від аналогічних інтересів інших націй і інших країн Російської держави. А коли зважити, що сьогочасні політичні умовили не дають можливости українським політичним партіям як слід розвинути свою діяльність, щодо національного усвідомлення і політичної організації українських народніх мас, то діяльність в цім напрямку українських послів набуває саме тепер особливої ваги. Та політично — національна плятформа, яку прийняла Українська Трудова Громада, через свій ясно визначений соціялістичний напрямок, забезпечує їй певний бажаний успіх і прихильність серед українських народніх мас. І треба тільки побажати, щоб українські посли виявили побільше енергії в тій великій справі, за яку вони взялись. Добрий приклад їхній буде імпульсом для такої ж енергійної праці над політично — національним усвідомленням і організацією українського народу в певну політичну силу і з боку всіх, кому дорогими є інтереси рідної країни, хто хоче їй активно допомогти в її новому національному житті.
ІІІ Черговий З'їзд Української Соціял-Демократичної Партії[71]
Тяжкі репресії "конституційного" міністерства д. Столипіна, що сливе нічим не різняться від тих репресій, яких свого часу вживало "республіканське" міністерство Тьєра, дають себе відчувати і на українському полі. Морок реакції тушить світлі вогні політичної акції. Міцними путами сковує рухи народніх українських мас. Великими і до часу непоборними перешкодами стає на шляху діяльности українських політичних партій, що хотіли б, кожна відповідно до своєї програми і поглядів, допомогти свідомості українських мас і зреалізуванню цієї свідомости в певні акти політичного, національного і клясового характеру. Тягар реакції страшенно дає себе відчувати на Україні, і на поверсі її політичного життя ми зустрічаємо дуже мало фактів, які б казали нам про успішну діяльність політичних українських організацій, про їх зріст або внутрішній розвиток, про межі чи інтенсивність їхнього впливу на ті чи інші групи українського громадянства. Ми не можемо нічого сказати про діяльність таких, напр., організацій, як українська радикально — демократична партія, українська селянська спілка, українська учительська спілка, що за часів "свободи" виявляла певні ознаки життя і рухливости. Молоді, організаційно неміцні і несталі, вони в першу чергу з — поміж інших українських політичних організацій підпали руйнуючому впливові реакції і хоч, звичайно, не може бути й мови про те, щоб їх цілком було знищено, але все ж діяльність їхня значно зменшилась, рівняючи з "часами свобод". І це треба сказати не тільки про організаційний бік останньої. "Аварії", понесені згаданими українськими політичними організаціями, тяжко відбились, наприклад, на видавництві кожної із цих організацій. Воно страшенно зменшилось і навіть в такій організації, як українська радикально — демократична партія, сливе цілком припинилось.