С. Петлюра
Причинок до істори переселення "турецьких запорожців" на Кубань[4]
Зруйнування у червні 1775 р. Запорозької Січі і заведення російським урядом на території Запоріжжя нового політичного, громадського та економічного ладу, що якнайрадикальніше розходився з ранішим, виробленим на Запоріжжі впродовж цілих століть, і нищив усі "права та вольності" запорожців, викликав, як відомо, досить значну еміґрацію серед останніх. Невеличка група емігрантів знайшла захист, правда на деякий час, на польській території, а власне в повітах Київського та Брацлавського воєводств[5], але головним пунктом еміґрації була, безперечно, Туреччина. Натуральні багатства дунайського району, призначеного Портою для поселення запорожців, традиційне невтручання турецького уряду у внутрішнє життя емігрантів, що давало можливість останнім жити відповідно тим традиціям та організаційним формам, які вироблені були на Запоріжжі і в основу яких клались якнайширші автономні права одиниці і цілої січової організації, економічна незалежність, особливо на перших порах, свобода від державних податків, вільне користування землею — все це давало занадто привабні умови для еміґрації запорожців власне до Туреччини, як найближчої, сусідньої держави, що забезпечувала еміґрантам і de facto і de iure майже всі ті права, якими вони користувалися в рідному краю ще за ліпших часів існування Запоріжжя. І от з огляду на те все, що для "свободолюбних" запорожців було змістом цілого життя, conditio sine qua non його, і чого тепер не признавав російський уряд, і повстала еміграція запорожців у Туреччину, як цілком натуральний акт реакції проти нового ладу життя, який почав заводити на Запоріжжі російський уряд, як перший спосіб зберегти від гнобителів усе те, що було найбільш святим і неминуче потрібним в очах пригноблених.
5
П. Иванов "К истории запорожских казаков после уничтожения Сечи". "Зап. Одес. Общ. Истор. и Древн". т. XXV, стр. 20.