Спосіб, на який зважився Головатий, щоб "заслужить ласки и милостей" від російського уряду, нагадує аналогічне поводження в подібній же справі не менше відомого кошового Гладкого, котрий для привернення "турецьких запорожців" на свій бік і виводу їх з Турції, пустив "вымышленные слухи о том, что по случаю предстоящей войны с Россией, султан намерен переселить Запорожскую (Дунайську) Сечь в Египет."[19] Цей — так характеристичний для морального образу і діяльности двох віддалених один від другого цілими десятиліттями проводирів і діячів "вірних" козаків, стає улюбленим і для всіх інших, хто силою різних умов брав участь в приверненні назад "під могучую руку России" турецьких запорожців.
Не зайвою, а досить характеристичною ілюстрацією таких заходів — такої свідомої брехні, може стати один епізод діяльности херсонського воєнного губернатора, відомого Дюка — де — Рішельє, що відкриває новий бік в діяльності визначного "устроителя" Новоросійського края.
Треба зазначити, що ті "печені голубці", якими уряд силкувався привернути назад "безумцов" і "затверделых в грубости" емігрантів і які виставляв він перед ними в конкретній формі повної амнестії "за самовольное оставление отечества", користування тими "благами" і правами, якими було наділено військо чорноморських козаків, і нарешті в формі "пожалования им чинов и милостей от императрицы"[20], були пустою фразою без жадного реального змісту для цілої маси емігрантів, що раніш на власній шкурі пересвідчилися в щирості такої політики. Але все ж ця політика мала позитивні наслідки, хоч би тільки щодо одиниць з — поміж еміґрантів. Ловлячись на гачки такої політики, поодинокі емігранти поверталися назад в Росію, приносили спокуту в "самовольном оставлении отечества" і здебільшого "определялись на службу в Черноморское войско", звичайно з осторогою "что впредь за подобное взыщется по всей строгости законов".
Таким емігрантом був певно і Иосиф Білецький. Як видно із спеціяльного "діла" кубанського військового архіву[21] Білецький проживав раніше на Дунаю; але року 1804 — з яких мотивів, невідомо — він повернувся в Росію і звернувся до Одеського воєнного губернатора Дюка — де — Рішельє, головного начальника чорноморського війська, з проханням прийняти його в це військо. Рішельє відослав Білецького до таврического губернатора Мертваго, щоби той полагодив якось справу. Очевидно, Білецький показався Мертваго, чоловіком небезпечним; дуже може бути, що він прийняв його за післанця від турецьких запорожців до чорноморських козаків зі спеціяльним дорученням перемовити останніх у Туреччину, можливо також, що Мертваго хотів пересвідчитися в щирості симпатій Білецького до Росії, але будь — що — будь останній на допиті "внушил подозрение" і на підставі цього "задержан под стражею." Як довго довелося сидіти під стражею Білецькому, із діла не видко, але видко, що на волю його випущено 30 червня 1804 p., і власне на основі наказу міністра внутрішніх справ, до якого, очевидно, Мертваго удавався за ближчими інформаціями щодо полагодження справи Білецького[22]. На основі того ж таки наказу міністра, Білецькому дано пашпорт і відправлено "для причисления его в число черноморских казаков" і певно з наказом, як це вживалося в подібних випадках[23], "чтобы следовал поспешнее не проживал праздно нигде" по дорозі. Укупі з цим Мертваго конфіденціяльно наказував Бурсакові, кошовому отаманові чорноморського війська, аби той піклувався "иметь неприметное наблюдение за поведением сего запорожца Белецкого, не оскорбляя ни мало и не давая вида, что он подозреваем". Коли б Бурсак зауважив щось такого "неблагомыслящего" з боку запідозреного, то в такім разі йому рекомендувалось "взяв приличные меры", зразу ж повідомити про це його, Мертваго".[24]
З другого боку і Рішельє досить рішучо наказував Бурсакові, аби він навернув Білецького, щоб цей останній "отозвался к брату своєму, находящемуся между турецкими запорожцами об оказанных ему у нас милостях", і коли б примітив "охотное к тому расположение" з боку Білецького, то щоб порадив йому, "что он — Білецький — может изменить в оном письме, что хотя и последовал с ним некоторый и им известный случай (себто той арепгг), но сие ошибкою или по каким либо недоразумениям учинено и что впрочем он по войсковому приему и по выгодности своего состояния весьма доволен, и приглашает и их воспользоваться оным без всякого сомнения подобною монаршею милостию"[25].
20
Дмитренко. "Сборник Истор. материалов по истории Кубанского казач. войска, т. I, стр. 61–62, 63–64 і далі; т. П стр. 39 і далі.
21
"Дело о наблюдении за бывшим турецким запорожцем Иосифом Белецким, присланым в войско сие в поведение". "Войск. Арх. Куб. каз. войска", Общ. оп. 492, св. 35, кн. 109.