Андрій скочується з ліжка, падає поряд, підповзає і накриває Фес собою. Вона зіщулюється, він міцнішає. Благаю тебе, тільки не… Андрій ледь не скручує Фес карк, схопивши у жменю її волосся на потилиці, навалюється, лягає на її губи своїми, стримуючи добірні зуби від канібалізму. Не заплющує своїх яскравих очей дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться погляд ритмічно рухається впритул-назад впритул-назад наїзд-від’їзд, зводить дух, майже не відриваючись, але Фес встигає простогнати: мені так незручно! навколішки довкола неї — так, щоб не відпустити, а дати лише перекинутись на спину, — Андрій зціпивши зуби… незручно, повторює Фес, нажахано вдивляючись в обличчя, котре подорослішало років на двадцять, спину муляє килим, сідниці теж, чорт, хіба не ясно?! Андрій, мов сновида, не відриваючи погляду, забирає ногу, Фес сідає, звільнена, загіпнотизована: чистий маніяк! Андрій хапає її за плечі, підводить разом із собою і боком валить на ліжко. В цю мить на голові Фес раптом — зі швидкістю річкового моторного човника «Стріла» — починає відростати волосся. Я НІЧОГО НЕ ВІДЧУВАЮ, кричить вона, пручаючись, забувши зроду притаманну їй делікатність, жіночу покірливість будь-що не зламати, не вразити жорстокістю, вперше кричить правду! Сценарій зрушує, осипається друзками лобового шкла. Андрій ціпеніє. Такий ніжний, лагідний, дивний, і далі лежить на ній і дихає, щоразу втискаючись стрижнем в її живіт. Скільки це триває? З Фес не зринає навіть співчуття. Здається, він все ще чекає змін у її мертвих знеструмлених дротах та розетках. Фес заплющує очі. З-під вій куцо спливають сльози. Єдина на цю мить волога. Будь ласка, вихрипує Андрій, і, не встигає Фес навіть наготуватися на відповідь, додає, вибач будь ласка, додає й зісковзує з неї на перемакітрене простирадло. Дракулу везуть домів. Фес хочеться десь подітися. Андрій схожий на павука-мисливця, з тих, що прикидаються мертвими, ледь їх торкнеш. Довкола розбуйовуються чистотіл і хмарно-порохняві кульбаби — вся гіркота маленького байдужого світу. І тут Андрій… починає реготати! Я згадав анекдота, хочеш розкажу?.. Величезний так званий «малярійний» комар бридко торохкотить крильцями у плафоні. Треба ввімкнути світло, бо монітор зробився надто разючим. Влад Дракула помирає на тендітних руцях Вайнони Райдер. Матка зринає до піднебіння. Я себе чи його хочу? — думає Фес. Чергова спекуляція на тлі титрів. Андрій свіжий, мов огірок: чай, мабуть, вихолов. Зара’ зламаю кригу, думає собі Фес, прокволо-прокволо. Перевертається на бік, лицем до Андрія, спираючись на лікоть, мовчки дивиться у вічі: що? нічого, сама не знаю. Чай будемо пити? Нє. Ні? Ні. Чого? Поооооооооооооооооооогггггггггггггллллллллляяяяяяяяяяяяяяяяяд. Ходи сюди з моєї хати. Маятник ціпеніє, туди — сюди, глип. Зараз?
Негайно! До тебе чи з хати, куди? Посмішка. До полички. Вибери якийсь фільм і запхай. Диск у комп. Андрій знехотя, і так, аби не торкнутися Фес, хоча простіше було би через неї перелізти, злазить через бильце ліжка, голий, цнотливий, наче гарбузова квітка. Ретельно вивчає фільмовий стравопис. На його сідниці Фес не може дивитися без сором’язливої огиди — таке своєю довершеною недоторканістю може привабити підарів, мабуть. Давай пограємось у некрофілів! чур я труп! гріхопад горепад зорепад був у серпні листопад падложерам не впадло а громаді взападло шановні відповідь на фундаментальне філософське питання — Апельсин… що ми тут робимо? чи є життя після виборів? скільки разів можна скінчити коли пмс і чи можна? чому речі не брешуть і куди вони зникають з замкненої хати? для того хто досі не навчився спілкуватися у природний для сучасного андроїда спосіб за допомогою цифрових кодів й все ще кульгає спираючись на лексичні милиці відповідь така апельсин цьогоріч філософське питання мордує з непохитністю гемороя так завжди буває коли сидиш в дупі навіть літа не було хіба можуть бути пояснення такого кидалова?! осінь вродила помаранчами завбільшки з гарбуз дупу вони звичайно порвали щось невловно пішло на зміни а Фес зустріла Андрія і ось Come to те and use ту face as а bike seat!BASE МОІ! класичний пмс ходи сюди з моєї хати це ж треба от дура. Така ось запара, «Молодість» скоро, народні маси опритомнюють прямо в реанімації а тут — пмс. Фес не знає чого бажати, Андрієві не дозволяє себе трахнути, трахає йому мозки, бо він її не трахає, якщо їх злити як дві літери, поприбиравши шпації, вийде андроген на ранній стадії токсикозу. І все, що залишається цьому вагітному мозгойобством андрогіну, то це йти в Дім Кіна, пішкарусом, сьорбаючи на ходу пиво та милуючись подарунковою красою осені й незмінними цінами на коньяк та каву на третьому поверсі. 31-го жовтня Фес і Андрій снідають гарбузовою кашею — вишкрябану з гарбуза м’якоть викидати шкода. Видлубаний гарбуз стоїть на столі й усміхається свічкою крізь свою гуімпленівську шпару. Фес і Андрій мовчки йдуть голосувати крізь яскраво-червоний парк, агітацію в день виборів заборонено, але ж осені не заборониш бути помаранчевою. Десь в районі виборчої дільниці їхні сліди губляться і виникають лише о восьмій вечора на Байтовому мості, прямуючи від Рибальського острова до Подолу.