— То ти схвалюєш його?! — вражено вигукнув Кевiн.
— Аж нiяк. Я вважаю, що за Ерiксоном вже давно шибениця плаче. Дядько Брiан такої самої думки. Вiн не покриває барона, просто ставиться до справи суто формально. Всi дуелi були чеснi — це засвiдчили й секунданти, й офiцiйнi спостерiгачi; отож iз юридичного погляду Ерiксон не вчинив злочину. Але з тобою цей номер не вигорить. Як не як, а король твiй боржник. Та й я вдячний тобi за Дейдрин порятунок — а моя вдячнiсть дечого варта. Ми не дозволимо бароновi вбити тебе.
Кевiн зашарiвся:
— Ну, власне... Власне, я й сам не дозволю йому вбити мене. Хай Ерiксон вправний дуелянт, але я теж гарно фехтую. Особливо своєю шпагою.
Колiн знову взяв до рук шпагу й на кiлька сантиметрiв видобув її з пiхв.
— Авжеж, — погодився вiн. — З таким клинком грiх не перемогти. Навiть самого Скаженого барона.
Роздiл 4
...Кромiшню пiтьму в глибинах свiдомостi розiрвав спалах свiтла. Колiна закрутило у вирi чужих емоцiй. Його воля зустрiлася з чужою волею — твердою, незламною. Ще один спалах, удар!..
„ХТО ТИ? — пролунали грiзнi думки. — ЩО ТОБI ТРЕБА?”
„Все гаразд, Кевiне, не панiкуй. Це я, Колiн”.
„Який ще Колiн? Серед моїх знайомих немає жодного Колiна... I я не бачу тебе”.
„Ти пiд гiпнозом. Ми розмовляємо подумки”.
„Зрозумiло... А чому ти назвав мене Кевiном?”
„Хiба це не твоє iм’я?”
„Не думаю. Здається, мене звуть Артур... Точно! Я Артур Пендрагон. Син короля Утера”.
„Милостивий боже! Ти — король Артур?!”
„Не король. I навiть не наступник трону. У мене є старшi брати... Ага, розумiю. Ти вирiшив, що я iнший Артур. Але той Артур давно помер. Я його правнук. У короля Артура був син Амброзiй, у Амброзiя — син Утер, i от цей Утер — мiй батько. Я син Утера, короля Свiтла, i Юнони, принцеси з Дому Сутiнкiв. А ти хто такий?”
„Колiн Лейнстер з Авалона, син принца Урiєна, небiж короля Брiана Другого”.
„Ти сказав: Авалон?”
„Так. Авалон, столиця Логрiсу”.
„Але ж це батькiвщина мого предка!.. Якщо це Iстинний Авалон”.
„Вiн iстинний, не сумнiвайся”.
„Хтозна. Для нас Iстинний Авалон — це батькiвщина справжнього короля Артура.”
„А хiба були несправжнi королi Артури?” — здивувався Колiн.
„Скiльки завгодно. Так званi резонанснi двiйники... А коли у вас царював Артур?”
„Дев’ять сторiч тому”.
„Вiн був простим смертним?”
„Маєш на увазi, необдарованим? — уточнив Колiн. — Нi, вiн був могутнiм чаклуном”.
„Дуже могутнiм?”
„Надзвичайно могутнiм. Вiн був останнiй, хто по-справжньому володiв Споконвiчною Силою.”
„Споконвiчною Силою, кажеш? Цiкаво... Схоже, я знайшов той свiт, який шукали задовго до мене... Але як я потрапив сюди? Не можу згадати... Стоп! Щось таке згадую... Я регресував до немовляти. Це мiй останнiй спогад, а потiм — порожнеча”.
„I як це сталося?”
„Я перетнув нескiнченнiсть, i це призвело до регресу... по-моєму... так менi здається... I ще мене мало не спалили Формотворчi”.
„Що це таке?”
„Фундаментальнi сили природи. Можливо не такi фундаментальнi, як Споконвiчна Сила, про яку ти казав, але... Ой, чорт! Формотворчi тут такi потужнi, такi насиченi енергiєю!.. Як ти тримаєш з ними контакт?”
„На жаль, я не маю з ними контакту. Я манiпулюю лише другорядними силами”.
„Я теж не можу приборкати їх. Поки не можу... Поки...”
„Отже, — промовив Колiн. — Ти перетнув нескiнченнiсть у пошуках своєї прабатькiвщини?”
„Нi, навряд. Я шукав щось iнше... Не можу згадати, що саме... Але це якось пов’язане з Ворогом”.
„З ким?”
„Зi Стражем Хаосу. Ще його називають Нечистим i Князем Темряви”.
„Вiн диявол?”
„Як на мене, це питання термiнологiї, а не сутi. У бiльшостi релiгiй диявол є уособленням руйнiвного начала, на противагу творчому — Боговi. Iснують вчення, що визначають Хаос споконвiчно руйнiвною стихiєю, а Порядок — творчою; з їхнього погляду Хаос — абсолютне зло, а його Страж — диявол. Звiдси його iмена, що стали загальноприйнятi з часiв останнього Рагнароку. Також є культ Хаосу, нинi заборонений, згiдно з яким Страж — верховний ангел Господнiй. Я не прихильник нi Порядку, нi Хаосу; я дотримуюсь концепцiї Свiтової Рiвноваги, що визнає обидвi свiтовi стихiї рiвноправними... О Мiтро! Я згадав! Тепер я знаю... А втiм, це неiстотно. Хто я у вашому свiтi?”
„Ти Кевiн МакШон, прийомний син лорда Шона Мейгi. Вiд свого названого батька ти успадкував герцогство Лохлан на пiвночi Логрiсу. Ти нiчого не пам’ятаєш про своє колишнє життя”.