Колiн збентежено потупився:
— Та рiзними дурницями... А якщо називати речi своїми iменами, то плагiатом. За час моїх мандрiвок я багато дiзнався, закiнчив три унiверситети, всерйоз захопився квантовою фiзикою... А нещодавно в одному зi свiтiв опублiкував серiю статей з теорiї поля, що спричинили справжню революцiю в тамтешнiй науцi. Мене вважають генiєм, висунули мою кандидатуру на здобуття Нобелiвської премiї — i напевно присудять її. Але ж у тих статтях немає нiчого мого... майже нiчого... хiба що деякi уточнення й узагальнення...
Я не змогла стримати усмiшки, згадавши причмелений вираз Брендонового обличчя, коли йому вручали золоту статуетку Фрейда „за видатнi досягнення в галузi психологiї та психоаналiзу”. Багато чаклунiв та вiдьом, що живуть у свiтах простих смертних, час вiд часу грiшать плагiатом. Примiром, тiтка Помона, чий коник медицина, невiдь скiльки разiв „винаходила” пенiцилiн, не чекаючи появи мiсцевого Флеминга, i без зайвої скромностi приймала всi почестi вiд вдячного людства. В мене також рильце в пуху — працюючи на Землi Хiросiми, я частенько використовувала розробки програмiстiв з iнших свiтiв i мусила видавати їх за свої власнi.
Я збиралася сказати це Колiновi, але не встигла, бо до бiблiотеки якраз увiйшла Пенелопа з сестричкою на руках. Дiвчинка поводилася сумирно, не вередувала, а її карi оченята дивилися на нас зi спокiйною допитливiстю.
— Мала прокинулася, — повiдомила Пенелопа очевидний факт, — i не хоче залишатися в лiжечку... — Тут вона помiтила Колiна i здивовано пiдняла брови. — Перепрошую?
Вiн пiдiйшов до неї i вклонився:
— Колiн Лейнстер до ваших послуг, принцесо. — I, вiдповiдаючи на її нiме запитання, додав: — Атож, той самий екс-король Логрiсу. Останнiй з династiї узурпаторiв.
Тим часом дiвчинка простягла до нього свої рученята i щось пролопотiла.
— Дейдра проситься до дядечка? — запитав Колiн ласкаво, але без того дурного сюсюкання, з яким дорослi частенько звертаються до дiтей.
Нiби зрозумiвши його, дiвчинка знову повернула голiвку до Пенелопи i погладила долонькою по її щоцi.
— Дейдра не хоче до дядечка, — з усмiшкою прокоментував Колiн. — Вона вже подружилася з тiткою.
— Не з тiткою, а з сестрою, — уточнила Пенелопа. — Хiба Бронвен не розповiла вам, що насправдi я Артурова дочка?
Вражений Колiн заперечно похитав головю:
— Нi. Я не знав, що Артур має таку чарiвну доньку.
— Їх уже двi, — промовила Пенелопа, нiжно пригортаючи до себе малу Дейдру. — Не казатиму нiчого про себе, але меншенька справдi чарiвна. Вона просто чудо!
(Прощавайте фрески в соборi Андрiя Авалонського, подумала я.)
На пiдтвердження Пенелопиних слiв, дiвчинка вирiшила продемонструвати, яке вона чудо. Над її голiвкою виникло примарне сяйво, що за формою скидалося на гiбрид Артурового й Даниного Образiв Джерела.
— Ну, от! — стривожено мовив Морган. — Починається.
— Що починається? — здивувалася я й викликала свiй Образ. — Чому вас це так непокоїть?
Силова „колиска”, що її з дурного розуму начарувала Бронвен, не лише послабляла контакт iз Джерелом, а й робила його в’язкiшим, жорсткiшим.
— Нi, друзi, — сказала я, звертаючись до Моргана й Колiна. — Так не годиться. Цi запобiжнi заходи — чистiсiнький iдiотизм.
Ще по дорозi до садиби я проаналiзувала цi чари i склала закляття для їх поступового анулювання. А зараз задiяла ключовi алгоритми, i в мiру того, як зникала „колиска”, зародковий Образ Дейдри-меншої ставав дедалi чiткiший i виразнiший, а її миле дитяче личко аж засяяло вiд задоволення.
Я обережно спрямувала свiй Образ до Дейдриного, i вони легесенько торкнулися одне одного. Зненацька в менi прокинувся материнський iнстинкт, i всю мене переповнило нiжнiстю до цiєї тендiтної iстоти, що лишень почала пiзнавати свiт. Дiвчинка радiсно засмiялася й простягла до мене рученята. Цього разу сумнiвiв не було — вона просилася до тiтоньки Бренди.
Я явно сподобалась їй.
Роздiл 41
Артур
За свiдченням очевидцiв, коронування Брендона було набагато пишнiше й помпезнiше, нiж така сама подiя одинадцятирiчної давнини. Це, власне, й зрозумiло: якщо Амадiсове сходження на престол знаменувало розкол у родинi, то теперiшнi урочистостi символiзували її єднання. Звичайно, недавнi трагiчнi подiї та конфлiкт з Iзраїлем завадили присутностi на коронуваннi представникiв усiх чаклунських Домiв. Зате тi Доми, що вирiшили пiдтримати Царство Свiтла, вшанували свята численними делегацiями на чолi з першими особами держав. Так, серед iнших почесних гостей, на церемонiї були король Марса Валерiй I, iмператор Римський Юлiан VII (свiтський правитель Дому Теллуса), вселенський архiєпископ Петро IV (духовний владика того ж Дому), старший син Одiна Гунвальд X (насправдi його батьком був Гунвальд IX, а „старший син Одiна” був офiцiйний титул королiв Асгарда), найсвятiший далай-лама з Iстинного Тибету та верховний iмам Аравiйської Землi.