Зненацька Бренда зробила рiзкий випад, немов збиралася розпочати лобову атаку, проте останньої митi, як я й припускав, спробувала пройти з „чорного ходу”, скориставшись ослабленням братових блокiв на периферiї. Одначе Брендон був готовий до цього i, коли сестра трохи вiдкрилася, завдав їй кiлькох блискавичних ударiв, що на секунду паралiзували її волю. Вочевидь, вiн розраховував, що йому вистачить часу, аби дiстатися до загаданого слова, але тут його спiткала невдача. Перш нiж вiн устиг щось знайти, Бренда оговталась i вiдкинула його назад.
Я ж, на вiдмiну вiд Брендона, дещо побачив — але зовсiм не те, на що чекав. Нiчого схожого на класичне „Брендон дурник” там не було.
— Брендо! — докiрливо мовив я. — Це вже шахрайство!
Сестринi блоки миттю розтанули. Бренда розплющила очi й розгублено глипнула на мене. Її гарнесеньке личко почервонiло вiд сорому.
— Ах ти ж негiдниця! — вигукнув уражений Брендон. — Ти нiчого не загадувала!
Вiн повалив її на пiдлогу, i вони почали вiдчайдушно борюкатися. Я вийшов з кiмнати, сам виправив ушкодження й рушив далi коридором, навiть не здобувшись на те, щоб поганити близнюкiв за їхню недбалiсть. Я завжди був надто поблажливий до них, бо вони подобалися менi дужче, нiж решта моїх братiв та сестер разом узятi (а серед них був Александр, якого я взагалi ненавидiв). З усiєї моєї рiднi в Домi Свiтла я по-справжньому любив лише Брендона, Бренду i, звичайно, маму...
*
Моя мама Юнона, королева Свiтла, вже чекала мене в Яшмовiй вiтальнi. Вона була одягнена в церемонiальну шиту золотом тунiку червоного кольору, а на її густому каштановому волоссi була укрiплена корона у виглядi золотого обруча з алмазною дiадемою. Бувши донькою Сутiнкiв, Юнона геть-чисто iгнорувала неписане правило нашого Дому, яке зобов’язувало дорослу замiжню жiнку мати вигляд зрiлої матрони, i радше скидалася на зовсiм юну дiвчину, не старшу за шiстнадцять рокiв. Дивлячись на неї, важко було повiрити, що за минулi вiсiмдесят стандартних рокiв вона народила моєму батьковi дев’ять дочок i трьох синiв.
Ввiйшовши до вiтальнi, я за звичкою на мить завмер, милуючись нею, вiдтак узяв її руку й нiжно торкнувся до неї губами.
— Даруй, що змусив тебе чекати, мамо.
Юнона всмiхнулася менi своєю неперевершеною слiпучою усмiшкою — як могла всмiхатися лише вона.
— Ти не спiзнився, Артуре. Це я прийшла ранiше. — Мама змiряла мене оцiнюючим поглядом (на менi була зелена сорочка, коричневi штани та бiлi кросiвки) i додала: — Забула попередити, щоб ти вдягнувся офiцiйнiше.
— На когось чекаємо? — запитав я. — Чи десь iдемо?
— Маю справи в Хаосi. Ворог попросив про зустрiч. Я погодилася за умови, що ти супроводжуватимеш мене.
По моїй спинi пробiг неприємний холодок. Син Свiтла, вихований у традицiях мiтраїзму, я в глибинi душi схилявся перед Порядком, а Хаос сприймав як щось сатанинське. Хоча свiдомо розумiв, що це не так, оскiльки вважав себе прихильником концепцiї Свiтової Рiвноваги, що розглядала Порядок i Хаос як двi основоположнi й рiвноправнi стихiї. Проте дитячi забобони мiцно засiли в моїй головi i знай давалися взнаки.
— Що йому треба? — запитав я.
— Вiн цього не повiдомив. Але в своєму запрошеннi зазначив, що справа нагальна.
— Мабуть, це пов’язане з вiдновленням Дому Ареса, — припустив я, згадавши про майбутнє коронування нового короля Марса.
— Навряд, — сказала Юнона. — Принц Валерiй приймає всi пункти Угоди, i у Ворога не може бути жодних претензiй.
Дiм Ареса, Заступника Марсiанських свiтiв, був зруйнований пiд час останнього Рагнароку — великої битви свiтових стихiй, що завершилася майже вiсiмдесят рокiв тому за вiдлiком Основного потоку. У тiй битвi Доми, що стали на бiк Порядку та Рiвноваги, здобули перемогу; Доми, що пiдтримували Хаос, були знищенi, їхнi iмена проклятi, а пам’ять про них приречена на забуття. Дiм Ареса не належав до останнiх, його члени, дiти Марса, воювали проти Хаосу, тож нiщо не заважало його вiдродженню.
— То, може, це пастка? — висловив я ще одне припущення.
Юнона похитала головою:
— Виключено. Зараз не в iнтересах Хаосу порушувати Угоду. Гадаю, через те Ворог обрав саме мене — аби показати, що в його запрошеннi немає нiякого пiдступу.
Трохи подумавши, я згiдно кивнув. У цьому був певний сенс. Останнiм часом у батьковiй головi бродили дуже небезпечнi iдеї про те, що з цiлковитою перемогою Порядку настане ера загального благоденства та процвiтання, i лише тверда позицiя прибiчникiв Рiвноваги на чолi з маминим Домом Сутiнкiв утримувала його вiд поновлення вiйни з Хаосом. Та якщо Ворог улаштує Юнонi якусь пастку, мiй дiд, король Янус, володар Сутiнкових свiтiв, не стане заважати батьковi, ба навiть буде змушений виступити разом з ним, щоб помститися за дочку.