Выбрать главу

„Вже розлетiлися, — вiдповiла я. — Диверсанти готовi до пiдривної дiяльностi. А як там у вас?”

„Свято триває. Бенкет якраз у розпалi”.

„Бика зжерли?”

„Давно. А обгризенi кiстки миттю розтягли на сувенiри”.

„А як Брендон?”

„Вiн просто чудовий. Тримається так, наче все життя сидiв на тронi Свiтла. Гм... Не знаю, що на нього найшло, але час вiд часу вiн кидає на Бронвен такi ласi погляди, немов хоче її з’їсти”.

„Навiть так! — Я насилу притлумила iстеричний смiх. Моє збудження таки передалося братовi — але в якiй формi! О, нескiнченносте, ти прекрасна! Я славлю тебе... — До речi, Артуре. Вгадай, де я зараз?”

„Де ж iще? Певно ж у лiжку з Морганом”.

„Чорт! Як ти здогадався?” — вразилася я.

Пiсля спалаху щирого подиву на iншому кiнцi лiнiї запанувала мовчанка. Лише за кiлька секунд Артур вiдновив нормальну iнтенсивнiсть зв’язку i недовiрливо запитав:

„Сестричко, ти не жартуєш?”

„Але ж ти сам...”

„Провалитись менi в царство Аїда! Це ж був просто п’яний дотеп... Як ти почуваєшся?”

„Як наречена в першу шлюбну нiч. Єдине мене хвилювало, чи не позначилося це на Брендонi”.

„Не бiйся, не позначилося... Але ж, Брендо! Морган гарний хлопець, проте дуже небезпечний тип. Якщо вiн...”

„Годi, Артуре, — перебила я його. — Я вже доросла дiвчина i сама дам собi раду. Продовжуй веселитися, а завтра, коли протверезiєш...”

„Завтра я повертаюся, i якщо...”

„Тим бiльше, — сказала я, вже шкодуючи, що завела цю розмову; схоже, Артур здорово набрався. — Завтра й побалакаємо. Бувай, братику”. — I я перервала зв’язок.

Хвилин за п’ять Морган сказав:

— Щойно зi мною розмовляв Артур. Був дуже милий i делiкатний. Пообiцяв вiдiрвати менi голову, якщо я скривджу тебе.

— Вiн п’яний.

— Я це вiдчув. Але in vino veritas — вiн майже прямим текстом заявив, що я останнiй з-помiж його знайомих, з ким вiн волiв би бачити тебе. До речi, а чому ти вибрала мене?

— Сама не знаю. Мабуть, тому що iнший на твоєму мiсцi дiяв би не так рiшуче. А менi прелюдiї були нi до чого.

Морган зiтхнув:

— Дякую за вiдвертiсть.

— I ще, — квапливо додала я, — ми з тобою добрi друзi.

— Тiльки не кажи, що це в нас уперше i востаннє.

— Цього я не кажу. Зараз я тебе дуже потребую.

— А потiм?

— Тодi й видно буде. Може, народжу дитину. — На думку про те, що тепер можу стати матiр’ю, я мало не заревiла. — Обов’язково народжу.

— Вiд мене? — запитав Морган.

— Може, й вiд тебе. Як вийде.

— А навiщо покладатися на випадок. Я тут на дозвiллi склав кiлька заклять...

— Я знаю їх кiлька десяткiв, але не збираюся вдаватись до них. Нехай усе станеться саме собою. Нехай буде сюрпризом. Приємним... — З цими словами я солодко позiхнула. — Давай спати, Моргане. Я втомилася.

Уже засинаючи, я почула, як вiн ласкаво називає мене кiшечкою, ще встигла подумати, що ми з ним два чоботи пара — кiт i кiшка, а потiм сон остаточно здолав мене. Уперше за багато рокiв я спала в обiймах чоловiка, i вперше за все життя — без кошмарiв, спокiйно i безтурботно...

*

Коли я прокинулася, Моргана поруч не було, а на подушцi лежала записка, у якiй вiн повiдомляв, що подався зустрiчати високих гостей — сьогоднi в Порт-Нiор мало прибути судно з iрландськими чаклунами та вiдьмами. Це була перша така численна й поважна група гостей зi Старого Свiту. Король Iрландiї, зачувши про Причастя, не став гаяти часу на дипломатичнi перемовини, а разом з родичами та придворними стрибнув на корабель i вiдплив до Логрiсу. Така гiдна подиву оперативнiсть могла б ускладнити нам життя — але, на щастя, Артур дiйшов висновку, що його подальше перебування в Екваторi не конче необхiдне, i вирiшив повернутися одразу пiсля Брендонового коронування.

У своїй записцi Морган просив мене замiнити його на засiданнi кабiнету мiнiстрiв, а наприкiнцi додав зворушливий постскриптум: „Брендо, ти чудо. Цiлую твої солодкi губки”.

Я навiть схлипнула вiд розчулення, а пiсля недовгих роздумiв зв’язалася з Пенелопою.

„Привiт, Брендо”, — озвалася вона.

„Привiт. Де ти зараз?”

„В Авалонi. Щойно прокинулася. А ти?”

„Так само. Що збираєшся робити?”

„Поснiдаю, а потiм кину монету. Якщо випаде профiль Артура, пiду няньчитися з Дейдрою, а якщо дракон — займуся фресками в соборi”.

„Пеннi, дорогенька, — попросила я, — зроби менi послугу. Проведи сьогоднiшню нараду мiнiстрiв”.

„Я не...”

„Ну, будь ласочка, дуже тебе прошу. Морган зустрiчає iрландцiв у Нiорi, а я... Я просто не можу!”

„Зле почуваєшся?”

„Навпаки, дуже добре. Тому хочу провести цей день з малою Дейдрою...”