— А що думає про це батько? — поцiкавився я.
— Те, що й завжди. На його переконання, зi Стражем Хаосу можна розмовляти лише з позицiї сили. Але вiн поважає моє рiшення. Глави iнших Домiв теж погодилися визнати мене своїм повноважним представником. — Юнона запитливо глянула на мене. — То ти зi мною?
— Певна рiч, мамо. Зараз лише перевдягнуся.
З цими словами я притяг до себе Формотворчi i пропустив їх через синiй камiнь, Небесний Сапфiр, вправлений у перстень на середньому пальцi моєї лiвої руки. Сапфiр був магiчним артефактом i мав багато рiзних функцiй, зокрема пом’якшував контакт iз Формотворчими, що дозволяло тонше манiпулювати ними. А це було зовсiм не зайве в королiвському палацi, де аж кишiло чарами та рiзноманiтним захистом вiд них.
Я проклав до своїх покоїв мiкро-тунель i переправив звiдти розшиту золотом мантiю пiд колiр маминої тунiки, темно-синiй берет зi строкатим пером, чорнi замшевi черевики, а також мою шпагу Ескалiбур. Колись вона була мечем, що звався Калiбурн i належав моєму прадiдовi по батькiвськiй лiнiї та моєму тезцi, королю Артуру. Його син, мiй дiд Амброзiй, перекував Калiбурн з меча на шпагу i трохи змiнив її iм’я. А мiй батько, король Утер, виготовив для себе значно досконалiший клинок, загартований у Горнилi Порядку, i вiддав Ескалiбур своєму старшому синовi Амадiсу, наступниковi престолу. Проте мiй зведений брат Амадiс, єдиний син Утера вiд першого шлюбу, не полюбляв зброї й нiколи не носив її, отож, коли я пiдрiс, вiн радо поступився менi шпагою нашого легендарного предка.
— Ось так, — самовдоволено мовив я, присiвши на стiльця й заходившись узувати черевики замiсть кросiвок.
— Дивовижно! — сказала Юнона; у її голосi вчувалася цiлком природна для матерi гордiсть за сина. — Ти навiть не потривожив сигналiзацiю. Таки не даремно про тебе кажуть, що ти молодий та раннiй.
Я густо зашарiвся:
— Ти безбожно лестиш менi, мамо. Я змiг перехитрити сигналiзацiю лише тому, що разом з батьком та Амадiсом встановлював захист i знаю всi його слабкi мiсця. Якось я намагався створити мiкро-тунель у Досвiтньому Замку, але зазнав фiаско. Та ще й зчинився страшенний гвалт.
— Дiд дуже розсердився?
— Нi, лише трохи поганив мене задля проформи. Ти ж знаєш, вiн не може сердитись на мене. — Я причепив до пояса шпагу й надягнув мантiю та берет. — Ну от, я вже готовий.
Юнона нахилила мою голову й поцiлувала мене в чоло.
— Для матерi всi дiти дорогi, — промовила вона. — Та для мене ти завжди був дорожчий за iнших... Хоча дарма я це сказала.
— Я й так це знаю, мамо, — вiдповiв я.
(далi буде)
Роздiл 5
Король Брiан умирав. Зрадницька рука завдала йому смертельного удару саме тодi, коли вiн чекав на прибуття в палац своєї дочки, що поверталася додому пiсля тривалої вiдсутностi. Убивця належав до охоронцiв короля, яких добирали особливо ретельно i в чиїй вiдданостi нiхто не сумнiвався. Перш нiж учинити царевбивство, зрадник випив отруту й незабаром умер, тому замовники цього злочину залишилися невiдомi.
Протягом кiлькох нестерпно довгих годин лiкарi вiдчайдушно боролися за життя короля й безнадiйно програвали в сутичцi зi смертю. Вони вже не сподiвалися врятувати його, але намагалися бодай ненадовго повернути до тями, щоб вiн мiг оголосити свої передсмертнi розпорядження, яких очiкували вельможi, прелати та вищi державнi сановники, що зiбралися в просторому передпокої поряд iз королiвською опочивальнею.
Кевiн стояв у кутку кiмнати, намагаючись не привертати до себе уваги, i час вiд часу нервово покусував губи. Вiн гостро вiдчував свою недоречнiсть на цьому скорботному зiбраннi людей, що добре знали вмирущого; але пiти звiдси не мiг. Двiрський етикет зобов’язував його, як можновладного князя, до останньої митi залишатися тут i бути серед перших, хто має почути сумну звiстку про смерть короля. I тодi верховна влада в країнi перейде до рук невисокого сухорлявого юнака, якому нещодавно виповнилося двадцять рокiв...
Наче вiдгукнувшись на Кевiновi думки, неподалiк знову заплакала вродлива сорокарiчна жiнка — сестра короля Брiана, ледi Алiса Лейнстер. Спочатку вона разом з Дейдрою перебувала в спальнi бiля непритомного брата, та потiм у неї почалася iстерика, i лiкарi попросили її вийти. Алiсина донька, шiстнадцятирiчна Дана, намагалася втiшити матiр, а заразом i себе.