*
Над нами мiнилося зелене небо, пiд нашими ногами шарудiла лiлова трава, а по схилу пагорба до нас наближалися троє — одна жiнка i двоє чоловiкiв. До мого полегшення, Брендона серед них не було.
— Екзотична мiсцина, — промовив Дiонiс, роззирнувшись довкола. — Тут почувається величезна концентрацiя первiсних сил. Ти знаєш, Брендо, я не боягуз, але зараз менi трохи не по собi... Навiть не трохи.
— Чудово розумiю тебе, — сказала я. — Коли Артур уперше привiв мене сюди, я теж почувалася незатишно.
Дiонiсiв погляд зупинився на моїх руках. Вiрнiше, не тому, що я в них тримала.
— А що це в тебе?
— Мiй комп’ютер. Я спецiально зачарувала його, щоб вiн супроводжував мене, коли я йду в Безчасiв’я.
— Круто! — похвалив мене Дiонiс. — Ти завжди була винахiдлива дiвчинка.
Тим часом троє пiдiйшли до нас.
— Здрастуйте, — привiтала нас Бронвен, утiм, без особливої радостi. — Нiчого сказати, гарний подарунок я отримала на весiлля!.. Дiонiсе, дозволь вiдрекомндувати тобi Моргана Фергюсона i мого брата Колiна, Артурових друзiв. Сподiваюсь, вони стануть i твоїми друзями.
— Я теж сподiваюсь, — вiдповiв кузен i чемно кивнув Моргановi та Колiновi. — Дiонiс iз Сутiнкiв до ваших послуг, панове. Хоча, боюся, в цiй справi вiд мене буде мало користi.
— Подивимося, — сказала я. — У тебе за плечима пiвтори сотнi рокiв. Як знати, може нам згодиться твiй досвiд.
— Буду радий надати посильну допомогу. I непосильну теж. Але завважу, що в планi життєвого досвiду менi далеко до Амадiса. Чи не тому, Бронвен, ти взяла його з собою?
— Почасти тому. А ще вiн пiдвернувся менi пiд гарячу руку.
— А де Брендон?
— Залишився в Екваторi. Я не мала часу шукати його.
Морган обiйняв мене й поцiлував. Не тому, що хотiв похвастатися перед iншими своєю перемогою; просто зрозумiв, що я потребую його пiдтримки. Вiн так i залишився стояти поруч зi мною, поклавши руку менi на талiю.
В очах Бронвен спалахнули лукавi вогники:
— Отже, це не плiтки? У вас справдi роман?
Я трохи збентежилася, але загалом її слова були менi приємнi.
— Зараз є важливiшi справи, — стримано вiдповiла я. — Саме iснування Всесвiту пiд загрозою.
— Як я розумiю, — сказала Бронвен, — небезпека не смертельна. Цей Джона, хоч i страшенний негiдник, далеко не дурень i не збирається знищувати Джерело.
— Вже знаєте, хто вiн?
— Артур розповiв. — Бронвен зiтхнула. — Ну й синочка нагуляв, хай йому грець!
— Як поводиться Джерело? — запитала я.
— Чекає. Воно не в змозi нiчого вдiяти.
Я похитала головою:
— Неймовiрно!..
— А проте так. Якби це був якийсь зомбi, Джерело нейтралiзувало б його без проблем. Але перед людиною, що має свободу волi, воно виявилося безсилим. — Бронвен кiлька секунд помовчала. — Досi я тайкома вiрила, що Джерело є Богом. На жаль, це не так.
— Бог, якщо вiн є, не може бути частиною свiтобудови, — озвався Колiн. — Вiн має стояти над усiм сущим. I в будь-якому разi, безглуздо сподiватись на гiпотетичного Творця. Навiть якщо вiн iснує, допомоги вiд нього ми не дочекаємося. За великим рахунком, йому начхати, завершиться всесвiтнiй цикл зараз або за мiльярд рокiв. Що для нього цей мiльярд — лише мить вiчностi.
— Отож, — пiдбила пiдсумок Бронвен, — на допомогу Всевишнього розраховувати не варто. Мусимо самi впоратися з Джоною, а не чекати, що його вразять блискавицi небеснi.
— Маєте якийсь план? — запитав Дiонiс.
— План дуже простий, i його простота — наслiдок нашого безсилля. Ми не можемо нiчого вдiяти, поки Джона не здобуде Силу. Спробуємо порiшити його, коли вiн вийде iз Джерела.
Я похитала головою. План був занадто простий, навiть примiтивний — i цiлком передбачуваний. Якщо Джона не телепень (а вiн таки не телепень), то просто збере всiх адептiв у Безчасiв’ї й накаже перемiститися вперед за часом матерiального свiту бодай на одну наносекунду. Цього буде досить, щоб утекти вiд нас.
— А втiм, — вела далi Бронвен. — Мене турбує не так сам Джона, як той факт, що однiй людинi вдалося поставити Всесвiт на грань загибелi. На наше щастя, вiн виявився не фанатиком, а лише озлобленим месником. Та де гарантiя, що слiдом за ним не прийде справжнiй фанатик — iз тих, хто вважає Всесвiт порочним i гiдним знищення?
Я згадала Гаральда i здригнулася з жаху. Це вже точно. Вiн без вагань спрямував би всю мiць Порядку на Джерело, уявивши себе ангелом-провiсником Страшного Суду...
— Тут щось не так, — сказала я. — Джерело не може бути таким вразливим, таким беззахисним.