— Не має бути, — поправила мене Бронвен. — Джерело треба охороняти вiд зазiхань з боку людей. А людський розум такий хитрий i винахiдливий, що його пiдступам спроможний протидiяти тiльки iнший людський розум. На вартi Джерела має стояти Хазяйка.
— Тобто ти?
Вона похитала головою:
— Нi, не я. Невже ви й досi не збагнули, що я лише тiшу своє самолюбство, зображаючи Хазяйку Джерела? Так, це правда, я гострiше за всiх вас вiдчуваю Джерело, я, можна сказати, його перша наближена, але я несправжня Хазяйка. Я хiба тимчасово виконую її обов’язки — i, як бачите, не вельми успiшно.
— А хто ж тодi справжня Хазяйка Джерела? — запитав Дiонiс.
— Мiсце поки вакантне. Думаю, його займе Дейдра.
— Артурова жiнка?
— Нi, донька.
Дiонiса непросто було спантеличити, але Бронвен це вдалося. Йому аж щелепа вiдвисла вiд подиву.
— Дейдра? — перепитав вiн. — Артур має ще одну доньку?
— Вiд Дани, — пояснила я. — Дiвчинка була зачата у Джерелi й народилася вже адептом.
— Отакої!.. Ось чим ви тут займаєтеся... А скiльки їй?
— Лише пiвроку.
— Цього замало. Їй би трохи пiдрости.
— Ми вже думали про це, — вiдповiв Колiн. — У Безчасiв’ї мала Дейдра почувається як удома, але це невдале мiсце для її розвитку як людини. Вона має зростати серед людей, спiлкуватися з однолiтками, отримати нормальне виховання. Зрештою, вона звичайна дитина... хоч i надзвичайна. А дитинство в цiлковитiй iзоляцiї вiд людського суспiльства негативно вплине на формування її особистостi. Iнша рiч, свiти зi швидким плином часу. Якби ми мали бодай день...
— Його ми не маємо, — сказала я. — В нас лiченi хвилини.
— Атож. На жаль. Спробуй вiдшукати стабiльний, населений, культурний i цивiлiзований свiт з таким швидким плином часу.
— А от i спробую. — Я всiлася на траву, поклала на колiна ноутбук i пiдняла кришку. — Програма пошуку є, треба лише задати параметри.
— Брендо, — вражено мовив Дiонiс. — Ти не жартуєш? Iдеться ж бо про сотнi тисяч одиниць Основного потоку.
— Оптимальне значення — мiльйон.
— Тим бiльше. При такому прискореннi часу...
— Для адептiв це дрiбницi. А Дейдра — адепт вiд народження. Хвилюватися нiчого. — Я активiзувала зв’язок комп’ютера з Джерелом i запустила пошукову програму. Вона стала сканувати область швидкого плину часу в дiапазонi вiд 500.000 до 10.000.000 одиниць Основного потоку. — От i все. Тепер залишається тiльки чекати.
— А довго? — поцiкавився Дiонiс.
Я знизала плечима:
— Як пощастить. Та зрештою час у Безчасiв’ї — це велика умовнiсть. — Потiм звернулася до Моргана й Колiна: — Де Дана залишила дочку?
— У дитячiй, — вiдповiв Колiн. — Там поруч „нiша”, i я...
— А я не потребую нiяких „нiш”, — утрутилася Бронвен. — Коли вiднайдеш потрiбний свiт, я принесу Дейдру за кiлька секунд. А ви тим часом заберете Артура з Даною.
— Я, мабуть, складу їм товариство, — сказав Колiн. — Допоможу дбати про дiвчинку.
Далi ми мовчки чекали результатiв пошуку. Морган довго вагався, та врештi присiв поруч зi мною i знов обiйняв мене.
— Я б теж допомiг Артуровi й Данi, — тихо сказав вiн. — Але довелося б на кiлька рокiв розлучитися з тобою. Менi нестерпна сама думка про це.
*
Щойно ми з Дiонiсом повернулися в „нiшу”, я подумки вiддала команду:
„АРТУРЕ, ДАНО! МЕРЩIЙ ДО ДЖЕРЕЛА!”
Вони негайно щезли. А вже наступної митi на їхньому мiсцi з’явився Морган. Вiн трiумфально всмiхався.
— Що це ви стрибаєте туди-сюди?! — роздратовано гарикнув Джона. — I де подiвся цей негiдник?
— Питаєш про Артура? — уточнила я.
— А про кого ж iще!
— Вiн незабаром повернеться. Щонайбiльше за п’ять хвилин. Подався за каменями. Тобi ж вони потрiбнi, хiба нi?
— Потрiбнi, — пiдтвердив Джона. — Але я вчуваю тут якийсь пiдступ. Ви готуєте менi пастку.
— А яка тобi рiзниця? Ти ж упевнений у своїй невразливостi.
— Проте не впевнений у вашiй розважливостi. З дурного розуму ви можете погубити i мене, i себе, i весь Всесвiт.
— Запевняю тебе, небоже, до цього не дiйде. Ми не дурнiшi за тебе... До речi, щодо небожа. Менi кортить почути до кiнця твою iсторiю. Як ти ухистився стати сином Iсаї бен Гура?
Джона пiдозрiло подивився на мене:
— Щось ти хитриш, тiтонько.
— Чому так вирiшив?
— Бо вiдчуваю фальш у твоїх словах.
— Тобi так здається.
— Аж нiяк. А ще я вiдчуваю, що ти тягнеш час. Тому ось моя умова. Якщо за п’ять хвилин Артур не повернеться, я вколошкаю Амадiса. Потiм убиватиму вас по черзi з iнтервалом у хвилину — всiх, окрiм Пенелопи, що потрiбна менi для iнших цiлей. Так i передай Артуровi.