— А ще там має бути якась Хазяйка, — додав Колiн. — Навряд чи це алегорiя. I про неї, i про Джерело дядько казав так, нiби вони справдi десь iснують, i я маю потрапити туди... Але як це може бути? Люди напевно помiтили б, якби їхнi королi кудись зникали пiд час коронування.
— Могли й не помiчати, — флегматично промовив Маелгон. — Можливо, обряд передбачає насилання особливих чарiв на всiх присутнiх у соборi. Таких особливих, що їх не здатний виявити жоден звичайний чаклун. Це ж бо Споконвiчна Сила.
— Цiкава теорiя, — сказав Фергюсон. — Що думаєш, Колiне?
— Навiть не знаю. Сподiваюсь, архiєпископ розповiсть бiльше.
Морган пiдiйшов до столу, взяв книгу i став навмання гортати її сторiнки.
— Може, тут є ще щось корисне.
Колiн хитнув головою:
— Навряд. За винятком цього уривка, там бiльше немає згадок нi про Джерело, нi про Знаки, нi про Ворота. Власне, тому я й запам’ятав його, що вiн виразно виокремлювався з решти тексту. Тепер я не сумнiваюся, що король Вортимер написав увесь трактат заради цiєї єдиної сторiнки. Це зашифроване послання нащадкам — на той випадок, якщо вони втратять секрет оволодiння Силою.
— Гаразд, — сказав Морган, поклавши книжку на стiл. — Вважатимемо, що ми правильно зрозумiли це послання. Тодi ти маєш вирiшити, хто з нас пiд час коронування стоятиме по праву руку вiд тебе. Iншими словами, хто буде твоїм Провiдником праворуч.
— Так, звiсно, — пiдтримав його Алан МакКормак, а Ерiк Маелгон мовчки кивнув.
Колiн силувано всмiхнувся, наче наперед перепрошуючи за своє рiшення.
— Моргане, Ерiку, Алане, — промовив вiн. — Я не можу вiддати перевагу будь-кому з вас, показавши тим самим, що його дружбу цiную вище за дружбу iнших. От чому я запросив Кевiна МакШона. Вiн буде моїм Провiдником.
Алан МакКормак, подивився на Кевiна з вiдвертою неприязню. Ерiк Маелгон лише байдуже знизав плечима. А Морган Фергюсон схвально хрокнув i, на противагу МакКормаковi, нагородив Кевiна доброзичливим поглядом.
— Що ж, розумне рiшення. А хто буде Провiдником лiворуч? Дана?
Колiн приречено зiтхнув:
— Звичайно, Дана, хто ж iще. Адже вiдсьогоднi Дейдра моя сестра.
Кевiновi стало шкода молодого короля. Вiн зрозумiв, що, всупереч усiм своїм запевненням, Колiн до останнього не полишав надiї домогтися вiд Дейдри взаємностi...
Роздiл 6
Повернувшись до палацу пiсля батькового похорону, Дейдра прогнала зi своїх покоїв усiх фрейлiн та служниць, самотужки роздяглася i швиденько забралась у лiжко. Вона не спала понад пiвтори доби i на зворотному шляху з абатства святого Мартiна, де знайшов свiй останнiй спочинок король Брiан, мало не падала вiд утоми. Проте зараз, коли все вже скiнчилося, Дейдра була така напружена, що нiяк не могла заспокоїтися й заснути. Натягши до пiдборiддя ковдру, вона безцiльна блукала поглядом по спальнi i все думала, думала...
Батько вмер, його поховали, i жалоба за ним триватиме лише два днi. А вже пiслязавтра, згiдно з його останньою волею, настане свято — коронування нового короля Логрiсу, Колiна IX. Король помер — хай живе король!
Новий король... Дейдра сприйняла це розумом, але серцем вiрити вiдмовлялася. Вона не могла уявити королiвство без батька — i тим бiльше не уявляла на його мiсцi Колiна. Проте вiн став королем, люди вже бачили в ньому свого володаря, а король Брiан вiдiйшов у минуле, перетворився на частину iсторiї. Велич мирська швидкоплинна...
Втiм, Дейдра не почувала нi заздростi, нi досади вiд того, що Колiн успадкував престол, потiснивши її на другий план. Власна неповноцiннiсть не дозволяла їй серйозно думати про владу. Дейдру зовсiм не обходило, хто тепер стане королевою (вона здогадувалася, хто) i посяде її нинiшнє мiсце першої ледi двору та всього королiвства. По батьковiй смертi їй було нестерпно й надалi грати роль хазяйки в країнi, де править iнший король.
Сумнi роздуми Дейдри перервала поява Колiнової сестри, Бронвен. Оскiльки дверi спальнi були не замкненi, вона ввiйшла, навiть не спитавши дозволу. Бронвен нiколи не вiдзначалася зайвою делiкатнiстю.
— Вирiшила подивитися, чи вже спиш, — пояснила вона. — Може, допомогти?
— Дякую, не треба, — сказала Дейдра. — Обiйдуся без чарiв.
— Тодi я трохи побуду з тобою. Добре?
Бронвен не стала чекати на вiдповiдь, скинула черевички й забралась на лiжко. Вона була вдягнена в чорну жалобну сукню, проте вигляд її не виказував особливого смутку. Та Дейдру це нiскiлечки не образило. Бронвен була надто легковажна, щоб довго журитися, i звинувачувати її в цьому було так само безглуздо, як дорiкати гiрськiй рiчцi за швидку течiю.