Кевiн тихо розсмiявся:
— Так ти кажеш про свого короля?
— Передовсiм, Колiн мiй друг. I наша дружба дає менi право критикувати його. Вiн дурний, що комплексує через свою зовнiшнiсть. Дейдра вiдмовлялася стати його дружиною не тому, що вiн негарний. Просто вона завжди цуралася нашого брата чаклуна й вiддавала перевагу необдарованим... доки не з’явився ти. Вона не змiнила свого ставлення до тебе, навiть коли Колiн виявив твiй Дар. Дехто, примiром МакКормак, пояснює це вдячнiстю за порятунок, але я так не вважаю. Дейдра не з тих дiвчат, що...
— Моргане, прошу, — урвав його вкрай знiяковiлий Кевiн, — не будьмо про це.
— Гаразд, — сказав Фергюсон i негайно змiнив тему розмови. Як i Колiна, його дуже зацiкавила Кевiнова шпага. I так само, як Колiн, Морган зазнав з нею невдачi. Чари, що скрiплювали клинок, збили з пантелику навiть наймайстернiшого чаклуна Логрiсу.
Скрушно зiтхнувши, Морган повернув Кевiну шпагу, а на перстень i дивитися не став — очевидячки, щоб не завдавати собi нових прикрощiв. Потiм вони ще з пiвгодини розмовляли на рiзнi нейтральнi теми. Виявивши у свого спiврозмовника схильнiсть до плiток, Кевiн запитав про архiєпископа i почув у вiдповiдь сумну iсторiю кохання молодої вiдьми-аристократки до збiднiлого провiнцiйного дворянина. Нарештi Морган сказав:
— Ну, що ж, менi час iти. Iнакше дружина подумає, що я швендяюся по дiвках.
— А вона має пiдстави так думати? — поцiкавився Кевiн.
Морган розв’язно осмiхнувся:
— Атож, має. Та я не люблю, коли мене звинувачують у грiхах, яких не чинив. На добранiч, Кевiне МакШон. Приємно було побалакати з тобою.
— Стривай, Моргане, — зупинив його Кевiн пiсля деяких вагань. — Що ти можеш сказати про Бронвен?
— А в чiм рiч?
— Ну... Сьогоднi в абатствi вона весь час зиркала на мене. У неї був якийсь дивний вигляд... наче я щось їй зробив, чимось її скривдив. А я ж навiть не розмовляв з нею.
Морган нараз спохмурнiв:
— Остерiгайся її, Кевiне. З Бронвен краще не заводитися. Якщо вона незлюбить тебе — кепськi твої справи. Всi вважають її ще дитиною, легковажним i безтурботним дiвчиськом, та насправдi за цiєю маскою ховається дуже розумна, хитра й пiдступна вiдьма. Я навчав її чарам i знаю, на що вона здатна. До того ж у неї паскудний характер. — Фергюсон похитав головою. — Менi шкода того небораку, який вiзьме її за дружину. Лiпше одразу вбити його, щоб довго не страждав.
Роздiл 8
— Колiне, — промовив архiєпископ. — Чи визнаєш ти Отця, Сина i Святого Духа як Бога єдиного?
— Так.
Одягнений у бiло-золотi королiвськi шати, Колiн стояв навколiшки перед вiвтарем кафедрального собору святого Андрiя Авалонського. Архiєпископ тримав його праву руку на Бiблiї.
— Чи зобов’язуєшся любити й шанувати Святу Церкву Христову, берегти її вiд язичникiв, реформаторiв i блюзнiрiв та нести свiтло її iстинної вiри по всьому свiтовi?
— Так.
— Чи зобов’язуєшся правити своєю державою за законом i справедливiстю, захищати правду та добро i, скiльки стане тобi сил, викорiнювати зло?
— Так.
— Чи зобов’язуєшся вживати свою Силу, даровану тобi Господом, лише в боговгодних цiлях, вести непримиренну боротьбу з дияволом та його слугами, чорними магами?
— Так.
Колiн скрiпив текст королiвської клятви своїм пiдписом, i архiєпископ поклав пергамент на вiвтар. Церемонiя коронування наближалася до кульмiнацiї.
Монсеньйор Корун МакКон за допомогою довгої тонкої трубки з чистого золота набрав зi священної ампули трохи єлею i капнув його в золоту чашу. Присутнi в соборi затамували подих. Архiєпископ умочив пальця в єлей.
— Цим миром вiд iменi Всевишнього помазую тебе на царство. Нехай буде з тобою Сила i благословення Господнє у всiх твоїх праведних справах. Амiнь!
З цими словами вiн накреслив на Колiновiм чолi хрест. У юрбi пронiсся полегшений подих. Багатьом здалося, що на якусь мить над головою короля спалахнуло сяйво, а дехто мiг навiть заприсягтися, що бачив над вiвтарем святого Андрiя, що здавна вважався заступником Логрiсу. I лише кiлька людей знали, що нiякої передачi Сили ще не вiдбулося.
Церковний хор заспiвав чергову молитву. Двоє молодших єпископiв закрiпили на Колiнових плечах пурпурну королiвську мантiю, потiм символiчно торкнулися його черевикiв золотими шпорами й одразу забрали їх. Архiєпископ благословив меч i з напутнiми словами простягнув його молодому королю.
Колiн прийняв меч, поцiлував голiвку ефеса i передав його лордовi Дункану Енгусу, чоловiковi своєї тiтки Алiси, головному маршаловi логрiйської армiї. Схиливши колiна, Дункан Енгус поклав меч на вiвтар, вiддаючи вiйськову могутнiсть держави в руки Божi, пiсля чого встав i вiдiйшов убiк.