Монгфiнд i Камлах пiдiйшли до свого вчителя i зупинилися перед ним, винувато ховаючи очi. Камлах був старшим сином Моргана, а Монгфiнд — меншою сестрою Дани, дочкою лорда Дункана Енгуса та ледi Алiси Лейнстер. Кевiн пiдозрював, що Монгфiнд i Камлах постiйно гризуться мiж собою саме з тiєї причини, що батьки планують у майбутньому одружити їх, i дiти вже почуваються мало не чоловiком та жiнкою.
— Ну? — запитав Морган, суворо дивлячись на сина. — Що сталося цього разу?
Камлах переступив з ноги на ногу.
— Вона весь час чiпляється до мене, — пожалiвся вiн, стрiливши сердитим поглядом у Монгфiнд. — Я хотiв створити з води маленький шматочок криги, а вона заважала менi. Вона все робить менi на зло, вона...
— Брiхло нещасне! — обурено пискнула Монгфiнд. Морган застережливо пiдняв руку, i дiвчинка, вже спокiйнiше, стала пояснювати: — Це неправда, мiлорде. Я не заважала Камлаховi, а хотiла допомогти йому. Я намагалася пояснити, що закляття нiколи не спрацює, коли вимовляти його як молитву, а вiн, упертюх такий, не слухав мене i знай торочив його, торочив, разiв десять повторив, а потiм накинувся на мене, бо в нього нiчого не виходило, та й вийти не могло, от вiн i знайшов винувату — мене, а я ж хотiла допомогти йому, але вiн...
— Досить, — зупинив її трiскотню Морган. Потiм звернувся до iнших дiтей: — Це правда?
Дiти наввипередки загалдикали, пiдтверджуючи версiю Монгфiнд.
— Добре, — сказав Морган, але дiти вже завелися, отож йому довелося прикрикнути: — Все! Годi. — Галас нарештi стих, i Морган менторським тоном заговорив: — Мої юнi панночки та панове, хай вас не вводить в оману сам термiн „закляття”, який, строго кажучи, є лише даниною традицiї. Закляття вищої магiї — це комплекснi iмперативи, сукупнiсть iнструкцiй, за якими мають дiяти сили. Ви мусите чiтко вiдрiзняти їх вiд вiдунських заклять виклику, звертання до сил. Справжнiй чаклун не заклинає сили, а керує ними; пiдкоряє їх своїй волi, а не пiдкоряється їм. I Монгфiнд цiлком слушно зауважила, що коли торочити слова закляття як молитву, воно не спрацює. Я знаю, ранiше ви частенько насмiхалися з неї, бо вона — єдина з вас, хто не має вiдунського хисту. Ви ще до пробудження Дару могли виробляти всiлякi дрiбнi фокуси з арсеналу сiльських вiдунiв. А Монгфiнд — нi, бо коритися силам не в її природi, вона вiд народження налаштована лише керувати ними. I коли вам ще доведеться навчатися приборкуванню сил, то в Монгфiнд це у кровi. За все на цiм свiтi рано чи пiзно доводиться платити, i зараз ви розплачуєтеся за свої вiдунськi здiбностi. — Морган пiдняв пальця. — Є мудре прислiв’я: добре смiється той, хто смiється останнiй. Можеш посмiятися, Монгфiнд, тепер твоя черга.
Розчервонiла вiд задоволення Монгфiнд змiряла пихатим поглядом своїх товаришiв, та навiть якщо й збиралася посмiятись, то однак не встигла б. Наступної митi почувся лункий звук, схожий на гуркiт грому. Дiти пiдскочили вiд несподiванки i дружно повернули голови на схiд, де вдалинi виднiлися вежi, куполи та гострi шпилi Авалона. Над мiстом повiльно здiймалась угору невелика бiла хмарина. Аж ось знову гримнуло, i над фортечним муром заклубочилася ще одна така ж хмарина.
— Що це? — здивовано запитала Монгфiнд.
— Твоя сестра Дана, — вiдповiв їй Морган, — наказала дати салют iз сорока гармат на честь перемоги наших вiйськ над готiйцями.
— То ми вже перемогли?! — радiсно вигукнув один iз хлопчикiв.
— Так, — кивнув Морган. — I з цiєї нагоди я припиняю сьогоднiшнi заняття. Можете повертатися до мiста.
Дiтей не довелося пiдганяти. Вони квапливо попрощалися з Морганом та Кевiном i з войовничими криками побiгли до маленького гайка, де в тiнi дерев паслися їхнi понi пiд наглядом прислуги. Морган глянув їм услiд i знову розлiгся на травi.
Тим часом окремi пострiли злилися в безупинну канонаду. Кевiн усмiхнувся:
— Дана вже хазяйнує в палацi як справжня королева.
— Раз вiйна скiнчилася, то скоро вона нею стане, — сказав Морган i солодко позiхнув. — А Колiн жде не дiждеться, щоб затягти її в лiжко. Це вiдчувається навiть у розмовах з ним. Якби це було можливо, то я б подумав, що Дана обпоїла його до одуру приворотним зiллям.
Кевiн мерзлякувато повiв плечима.
— Моргане, — скоромовкою випалив вiн, — а приворотнi чари легко зняти?
— Коли як. Залежить вiд самих чарiв i вiдьми, що їх накладає. Та для тебе це не актуально. За свою цноту не бiйся — на чаклунiв, навiть ще непробуджених, вони не дiють.
— Точно не дiють?
Фергюсон повернув голову й запитливо подивився на нього:
— Гадаєш, хтось тебе приворожив?