— Боюся, що так... Але не питай хто.
— Не питатиму.
Якийсь час обоє мовчали. Нарештi Кевiн, трохи осмiлiвши, запитав:
— Моргане, що менi робити?
— Думаю, нiчого. Я певен, що ти помиляєшся. По-моєму, це нiякi не чари, а банальне бажання стрибнути в гречку... Гм-м. Даруй, що втручаюсь у твоє особисте життя, та як я розумiю, зараз ви з Дейдрою рiдко... е-е, буваєте разом. Вона хоче зберегти бодай видимiсть пристойностi до вашого весiлля, i її можна зрозумiти. I також можна зрозумiти тебе — що ти мимоволi заглядаєшся на iнших дiвчат. Це цiлком природно.
— Аж нiяк! — палко запротестував Кевiн. — У цьому немає нiчого природного. Повiр менi, ця приворот, я знаю.
— То переспи з тiєю дiвицею, що буцiм приворожила тебе, — байдуже сказав Морган. — Як правило, приворотнi чари розвiюються пiсля першої ж ночi.
Кевiн був шокований:
— Ну, дякую за пораду! Чув би тебе Колiн...
— Ага! — усмiхнувся Фергюсон. — Це Дана? Тодi викинь з голови дурнi думки й заспокойся. Дана дуже гарненька дiвчина, i не дивно, що тебе вабить до неї — без усяких приворотних чарiв. Я теж її хочу, але не роблю з цього трагедiї.
Кевiн потупився:
— Це не Дана... це Бронвен.
Морган рвучко пiдвiвся i спрямував на нього ошелешений погляд.
— Бронвен?! Це дитя? Ти що, збоченець?
— Нiякий я не збоченець, — ображено i знiяковiло заперечив Кевiн. — I Бронвен уже не дитя. Вона ще юна — так, безперечно. У неї нема тiєї ранньої жiночностi, що властива Данi, з цим я теж згоден. Проте Бронвен уже зараз дуже приваблива i навiть... — Вiн осiкся, бо Морганiв погляд iз просто ошелешеного зробився очманiлим. — От бачиш, Моргане! Бачиш, що зi мною дiється! Коли я думаю про Бронвен, стаю геть дурний... Хiба це нормально?
— Нi, не нормально, — погодився Фергюсон. Вiд його поблажливостi не лишилося й слiду; тепер вiн сприймав ситуацiю серйозно. — Це вкрай пiдозрiло.
— Авжеж. Бронвен точно наслала чари, не сумнiвайся. Вона поводиться зi мною... ну, провокативно. Ставиться до мене, як до своєї власностi, наче цiлком упевнена, що я нiде вiд неї не подiнуся.
— А Дейдра? — запитав Морган. — Вона знає про твою... фатальну пристрасть?
— Нi. Я не наважуюсь їй зiзнатися. Боюся скандалу. Дейдра вже й так пiдозрює Бронвен у спробах увести мене i дуже зла на неї. Останнiм часом вони часто сваряться, хоча й намагаються не показувати цього на людях.
Морган кивнув:
— Я таки помiтив мiж ними напруженiсть, але не думав, що це через тебе. Бронвен узагалi стала дивною, ще дивнiшою, нiж ранiше. Мабуть, подорослiшала... на свiй власний манер. — Вiн ненадовго задумався. — I якщо в принципi iснує можливiсть приворожити чаклуна, то Бронвен, найпевнiше, це вмiє.
— I що ж робити?
— Ну, перший варiант — переспати з нею... Хоча Колiн точно вiдiрве менi голову за таку пораду. I тобi також — що ти послухався мене. А втiм, можна ризикнути.
Кевiн рiшуче похитав головою:
— Нi, це виключено.
— Ти так любиш Дейдру чи боїшся гнiву Колiна?
— I те, i iнше, — чесно зiзнався Кевiн. — Та головне все-таки Дейдра. Якщо я зраджу її, то вже не зможу любити так, як люблю зараз.
Морган важко зiтхнув i кинув на нього заздрiсний погляд.
— Щаслива ти людина, Кевiне. Щиро сподiваюся, що твiй шлюб буде вдалий... не те, що в мене, лайно собаче... — Вiн знову зiтхнув. — Гаразд, я спробую з’ясувати, що з тобою коїться. Та наперед нiчого не обiцяю. Чари, що впливають на психiку, значно легше накласти, нiж зняти. До того ж Бронвен, попри свiй юний вiк, дуже вправна вiдьма.
— То коли ми почнемо? — нетерпляче запитав Кевiн.
— Не квапся. Це слiд робити на свiжу голову, з ранку. Давай завтра... Хоча нi, завтра в мене заняття з десятирiчними.
— Хiба ти їх не скасуєш?
— Хотiв би, та не можу. Я задав наготувати по п’ять неактивних заклять, а дiтлахи ще недосвiдченi, i до четверга їхнi чари напевно втратять силу. Та й завтра у всiх нас буде важка голова пiсля пиятики. Пiслязавтра тебе влаштує?
— Цiлком.
— От i домовилися. — Морган схвально хрокнув i звiвся на ноги. — А тепер трохи розiмнемося, — сказав вiн, надягши нагрудник та маску для фехтування. — Вставай, лежню! В позицiю!
Кевiн також надягнув захисне причандалля i взяв свою шпагу, що лежала поруч на травi. Щойно вiн випростався, як Фергюсон без попередження провiв стрiмку атаку. Кевiн недбало вiдкинув його клинок убiк, зробив прямий випад i легенько торкнувся вiстрям шпаги його грудей.
— Нерозумно, Моргане! Навiть не сподiвайся заскочити мене зненацька... Ось, маєш!
Цiлий каскад обманних рухiв призвiв до того, що Морган удруге вiдкрився i знову отримав укол у груди.
— Холера! — спересердя вилаявся вiн. — Ти сущий диявол!.. Ану повтори цi штучки, тiльки повiльнiше. Деякi я бачу вперше.