— Так зване божевiлля Брана Ерiксона — один iз найбезглуздiших мiфiв королiвського двору. Скажений барон зовсiм не скажений, його вчинки були продиктованi не божевiллям, як усi думають, а тверезим розрахунком. Ерiксон лише вдавав, що закохався в Дейдру, так само як i вдавав, що через це з’їхав з глузду. Власне, йому було начхати на неї, бо вiн переконаний мужоложець, жiнки його зовсiм не цiкавлять, йому подобаються лише хлопчики... Фе, яке паскудство! — Бронвен обурено пирхнула, а Кевiна пересмикнуло вiд огиди. — Отож барон убивав не з помсти i не з ревнощiв. Були iншi причини.
— Якi?
Бронвен встала й пiдiйшла до невеличкого вiкна. Поклавши лiву руку на пiдвiконня, вона пильно вдивилася в Кевiна. Губи її мiцно стислися, а мiж бровами з’явилося кiлька зморщок, що аж нiяк не робили її гарнiшою.
— Ти справдi хочеш це знати?
— Так, хочу.
— А не пошкодуєш? Часом незнання — благо.
У грудях Кевiновi замлоїло вiд лихих передчуттiв.
— Тiльки не для мене. Я маю знати все, що стосується Дейдри.
— Гаразд. Але ти мусиш пообiцяти менi, що мовчатимеш про все почуте. Що б ти не дiзнався, нiкому цього не розкажеш.
Вимога Бронвен здалася Кевiновi бiльш нiж дивною, а її похмурий тон тривожив i насторожував. Помiтивши його вагання, вона попередила:
— Це неодмiнна умова. Без її виконання можеш не розраховувати на мою вiдвертiсть.
Кевiн зiтхнув i необачно вирiшив, що краще знати на таких умовах, нiж не знати взагалi.
— Добре. Я даю тобi слово.
Бронвен неквапом пройшлась по кiмнатi й зупинилася за Кевiновою спиною.
— Навiть не знаю, з чого почати, — рiвним, безбарвним голосом заговорила вона. — Це дуже болюча для мене тема.
— Чому?
— З багатьох причин. Зокрема тому, що Ерiксон убивав Дейдриних хлопцiв задля мого брата Емрiса.
— Задля Емрiса? — перепитав Кевiн розгублено. Вiн хотiв був повернутися, щоб зазирнути Бронвен в очi, але потiм чомусь передумав. — До чого тут вiн?
— Влада, престол — от до чого. Емрiс дурний, як iндик, вiн не брав до уваги Колiна i вважав, що мiж ним та короною стоїть лише Дейдра, вiрнiше, її майбутнi дiти. Влаштувати на неї замах вiн боявся, пам’ятаючи про долю нашого батька, тому змовився з Ерiксоном, щоб... Цебто iдея, як я розумiю, спочатку належала Ерiксоновi, бо сам Емрiс до такого не додумався б... Коротше кажучи, вони наслали на Дейдру чари безплiдностi.
— Що?! — вигукнув Кевiн i спробував встати, проте не змiг навiть ворухнутися — його наче паралiзувало.
— Вибач, — озвалася за його спиною Бронвен. — Я мусила це зробити, щоб ти не утнув якусь дурницю.
— Вiдпусти мене! Я вб’ю їх!
— Не кричи, — голос Бронвен став твердим. — Iнакше я позбавлю тебе мови. Заспокойся й вислухай мене. Емрiс i Ерiксон наслали на Дейдру чари безплiдностi, але вони вимагали часу, щоб закрiпитися, — вiд шести до дванадцяти мiсяцiв. Крiм того, для успiшної дiї закляття належало вiдгородити її вiд чоловiкiв, що Ерiксон i зробив.
— Але ж я... — почав був Кевiн, хапаючись за соломину.
— Ти з’явився надто пiзно, — з гiркою усмiшкою вiдповiла Бронвен. — Визволив Дейдру з рук викрадачiв, але зруйнувати чари вже не мiг. А що ж до iнших, що були до тебе... то вони були недовго. Для закрiплення чарiв Дейдра мусила вiдчувати постiйний голод — звiсно, йдеться не про бажання поїсти. Саме для того Ерiксон улаштував свiй терор. I чари зрештою закрiпилися.
Кевiн голосно завив. Бронвен обiйшла його i, зупинившись перед ним, сказала:
— Я зовсiм не жартувала, коли обiцяла позбавити тебе мови. Присягаюсь, я так i вчиню, якщо ти зараз же не вгамуєшся. Будь гарним хлопчиком, Кевiне, не змушуй мене пошкодувати, що я довiрилася тобi.
— Це все брехня! — сказав Кевiн, з запiзненням згадавши, що людям властиво заперечувати навiть очевиднi факти, якщо вони суперечать їхнiм бажанням. — Брехня!
— На жаль, нi, — похитала головою Бронвен. — Це правда, гiрка правда — але таке життя. Емрiс i Ерiксон домоглися свого. Дейдра вже не зможе мати дiтей. Нiколи.
— I ти знала про це?! Знала й мовчала?!
— Не кричи. За кого ти мене маєш? Невже думаєш, що я б дозволила їм зробити це? На жаль, я дiзналась про все надто пiзно, вже пiсля смертi дядька Брiана. Менi Емрiс розповiв. Я пригрозила викрити його причетнiсть до дядькового вбивства, i вiн з переляку зiзнався в усiх своїх злочинах.
— Виходить, вiн винний i в смертi короля?
— Так. Коли стався замах, я вiдразу запiдозрила Емрiса й пiдслухала його розмову з Ерiксоном. Вони, дурнi, вважали, що їхнiй захист не можна подолати, а я...
— Що ти почула?
— Емрiс скаржився Ерiксону, що справа не вигорiла. Мовляв, король при смертi, його вбивця вмер вiд отрути, але з’ясувалося, що дядько Брiан змiнив заповiт на Колiнову користь...