— Он як! — Мама рвучко пiдвелася. — То покваптеся до нього, поки я вас не випередила.
— Ми ще не обговорили... — нерiшуче почав я.
— Дурницi! Ти привiв мене сюди лише для того, щоб повiдомити про ваш грiховний зв’язок.
— Ти помиляєшся, мамо.
— Не бреши, Артуре!
— Це правда, Юноно, — озвалася Дiана, боязко глянувши на неї. — Коли Артур зв’язався зi мною, то сказав, що хоче порадитися...
— От нехай i радиться. А я лiпше пiду... iнакше за себе не ручаюся.
Мама видобула з кишенi каблучку й надягла на палець. Сапфiр зблиснув вiд надто рiзкого контакту з Формотворчими, а наступної митi вона щезла в Тунелi.
А я присунувся до Дiани й обiйняв її за плечi.
— Ось ми й перейшли Рубiкон. Це треба було зробити. Так набагато краще, анiж чекати, коли про нас розпатякає Мiнерва.
— Вона б нiзащо...
— Авжеж, авжеж. — Це був один з тих рiдких випадкiв, коли ми розходилися в оцiнцi людей: Дiана вважала Мiнерву гарною й порядною, а я терпiти її не мiг. — Але тепер це не має значення.
Дiана мерзлякувато пощулилася:
— Артуре, я боюся повертатись додому. Батько буде такий злий... та це ще дрiбницi. От твiй взагалi скаженiтиме.
Як завжди, на згадку про мого батька, короля Утера, менi стало незатишно. Я мiцнiше пригорнув до себе Дiану й потерся щокою об її шовковисте волосся.
— Нiчого, люба, — спробував я заспокоїти її та себе. — Рано чи пiзно все владнається.
— От тiльки коли? Святенники з наших Домiв на чолi з Утером тепер не дадуть нам спокою.
— Можемо перечекати бурю тут, — запропонував я. — Про твiй притулок знають лише Помона з Дiонiсом, на яких можна покластися...
— А вiдтепер i Юнона, на яку не можна покластися через її задовгий язик.
— Але вона любить нас i не розкаже, де ми ховаємось. А ще я сподiваюся, що за нинiшнiх обставин звiстка про нас не приверне особливої уваги. Всiх наших родичiв бiльше зацiкавить iнформацiя Ворога про витоки Формотворчих i Серединнi свiти.
Дiана вивiльнилася з моїх обiймiв i заiнтриговано глянула на мене:
— Кажеш, витоки Формотворчих? Хiба вони є?
— Ворог стверджує, що є. За його словами, вони лежать у самiсiнькому центрi Всесвiту, де сходяться нескiнченнi послiдовностi свiтiв. Це мiсце вiн називає Джерелом. — I я майже дослiвно переказав їй всю нашу розмову зi Стражем Хаосу.
— Цiкаво, дуже цiкаво... — замислено промовила Дiана, коли я скiнчив. У її очах засвiтилися добре знайомi менi пожадливi вогники. — Знаєш, теоретично це цiлком можливо. У деяких новiтнiх моделях, що описують потоки Формотворчих, невизначенiсть граничних умов на нескiнченностi усувається за рахунок уведення точкової, витокової сингулярностi. Але ще нiкому не спадало на думку iнтерпретувати цей суто математичний прийом буквально — в тому сенсi, що десь за межами нескiнченностi лежать витоки Формотворчих. — Вона трохи помовчала. — До речi, я дещо згадала. Однин епiзод з давнiх батькових щоденникiв часiв короля Артура. Там вiн писав, що якось за келихом вина твiй прадiд заявив, буцiм прийшов до нас iз нескiнченностi.
— Отакої! — здивувався я. — Янус нiколи про це не казав.
— Мабуть, вiн взагалi забув про той випадок, адже вiдтодi минуло понад тисячу рокiв. Як я розумiю, батько не поставився до цих слiв серйозно. Та i я, коли читала щоденники, сприйняла їх просто як недбалу вiдмовку. Тому й тобi нiчого не сказала.
— А, виходить, дарма...
Як i всi iншi, я знав про походження мого легендарного предка водночас i багато, i мало. Багато було суперечливих чуток, припущень та домислiв, i надто мало — достовiрних фактiв. Засновник Дому Свiтла Артур Пендрагон, на чию честь мене назвали, був справжньою загадкою для сучасникiв — з’явився невiдомо звiдки, володiв незбагненною могутнiстю i навiдсiч вiдмовлявся розповiдати про своє минуле. Його походження й дотепер оповите цiлковитою таємницею.
У багатьох свiтах, здебiльшого у Свiтанкових i Теллурiйських, iснують легенди, мiфи та перекази про короля Артура, що оповiдають про його життя та славнi дiяння i пропонують рiзноманiтнi версiї його походження; при цьому часто згадується мiсто Авалон, що начебто знаходиться в країнi за назвою Логрiс. У цi легенди не можна вiрити беззастережно, так само як i цiлком вiдкидати їх — бо в кожнiй з них, поряд iз вимислом, є й крупиця правди. Усi вони виникли аж нiяк не на порожнiм мiсцi, їх породила сама особистiсть мого прадiда, чий вплив на долi свiту можна порiвняти iз впливом таких знакових постатей, як Мойсей, Будда, Одiн, Iсус, Мухамед. Його дiяльнiсть спричинила сильний резонансний ефект у значнiй частинi населених свiтiв, де серед простих смертних почали з’являтися свої королi Артури. Причому характерно, що коли у Свiтанкових свiтах переважають легенди з пiзнього артурiвського циклу, в основi яких лежать подiї, пов’язанi з утворенням Дому Свiтла i його становленням як наймогутнiшого з усiх Домiв Порядку, то в Теллурiйських свiтах побутують бiльш раннi iсторiї, що вiдбивають ту частину Артурового життя, про яку ми достеменно нiчого не знаємо. На цiй пiдставi iсторики роблять висновок, що мiй прадiд, найпевнiше, був родом з якогось вiддаленого свiту групи Теллуса. Та невже аж iз такого вiддаленого — з нескiнченностi?..